Полиново на душі, безвихідь від браку правдивих новин, від дешевого галасу рапортів, мовних помилок журналістів. Вибралася на двір трохи відійти, бо голова гуде від сирен; та й погрітися, бо в хаті зимно, кістки крутить. Серед зеленої краси знаходжу відповідник мого настрою – полин (лат. Artemissia).
Рід один, а стільки видів!
– Звичайний полин (Artemisia vulgaris) має темно-зелене майже чорне стебло, тому називається – чорнобиль, нехворощ. Його гіркуватий дух любив Северин Наливайко і завжди гілочку мав при собі. 
– Полин гіркий (Artemisia absinthium).
– Полин лікарський, боже дерево (Artemisia abrotanum); має міцний цитриновий запах. 
– Популярним є і полин естрагон (Artemisia dracunculus), він же тархун, естрагон.
– Тендітний полиньок степовий із невеличкими тонкими стеблами – легендарне євшан-зілля, що мізки пробиває, втрачену пам’ять про давно минуле повертає, як у поемі Миколи Вороного “Євшан-зілля». 
Здавна у нас переказували, що скіфи-чоловіки в лазні використовували насіння конопель (докладний опис є у Геродота), а скіф’янки – у лазнях застосовували полин – жіночу траву.
Втім, у цієї сріблясто-сірої рослини родини айстрових є й інші назви: англійською – Mugwort, японською – ヨモギ, німецькою – вермут, французькою – абсент. До речі, італійці мають мартіні, а ми – полинівочку, що заживляє душевні та тілесні рани.
Вдихаю терпкі пахощі, згадую наше Горенько – Анну Ахматову:
И назвал мне четыре приметы страны,
где мы встретиться снова должны –
море, круглая бухта, высокий маяк,
а всего непременней – полынь.
Зітхаючи бурчу: «Такі, придурки як ми з вами, до смерті тішаться словами»…
