16 липня 1867 р. на Волині народився Агапіт (Антоній Вишневський), український православний церковний діяч, архієпископ Катеринославський і Маріупольський (1911-1919). Був інспектором Полтавської духовної семінарії, головою Кирило-Мефодіївського братства, настоятелем Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря (1903-1908).
Один із нечисленних представників вищого духовенства, який підтримав українську державність. 19.12.1918 урочисто зустрічав Директорію УНР на Софійському майдані у Києві (Симона Петлюру, який в’їхав до Києва на білому коні).
22.1.1919 відправив молебень під час урочистого проголошення Акта Злуки УНР і ЗУНР.
1 січня 1919 року Директорією був прийнятий «Закон про верховне управління Української Православної Автокефальної Синодальної Церкви». Відповідно до цього Закону Українська Церква зі своїм Святим Синодом та ієрархією позбавилася будь-якої залежності від Всеросійського Патріярха (§ 6). Найвища законна влада, судова й адміністративна переходила до Собору Всеукраїнської Церкви (§ 1). Агапіт очолив Синод УПАЦ.
За ці дії собором архієреїв у Новочеркаську був засуджений, звільнений від усіх посад і засланий до Георгіївського Балаклавського монастиря в Криму.
Заарештований більшовиками у листопаді 1922 р. у Катеринославі. На пропозицію підписати публічне зречення від Бога відповів: «Якщо скажете, що відрубаєте одну руку за другою, то і тоді я не підпишу зречення».
57-літній Агапіт помер у в’язниці Катеринослава від тортур і голоду (1924 р.).
Із офіційної характеристики: «Он любил деньги, был прилежный правитель епархии, но не очень умён. Любил служить, но не умел говорить. Фанатик-украинец».
