UAHistory

  • Мовні забавки
  • Історичні події
  • Сучасність
  • Видатні люди
Головна » Регістрація » Видатні люди » Ірина Ратушинська

Ірина Ратушинська

– Вот ведь вас паслушаешь, дак только укрАинцы были свидомыми. А что, расейськомовных среди них не было? – чомусь зацікавилася Софочка.
– Чому не було? Були! За часів СРСР російською писав українець, автор «Незнайка» Микола Носов. Луганчанин Михайло Матусовський – автор відомих радянських хітів «Подмосковные вечера», «С чего начинается Родина?», «Белой акации гроздья душистые». Російськомовним у побуті був Олександр Ільченко – автор химерного роману «Козацькому роду нема переводу». Леонід Кисельов писав поезії російською і тільки в кінці свого короткого життя перейшов на українську.
– Да не об этом я. Я о писателях-дисидентах, Вы ведь постоянно пишете об укрАинцах – запрещали, сидел, расстреляли.
– Як це я не пишу про російськомовних дисидентів? А Віктор Некрасов? А Гелій Снєгирьов? А Ірина Ратушинська?
Вот-вот, о последней я слышу впервые. Можно поподробнее?
– А будь ласка! Ірина народилася 4 березня 1954 р. в Одесі. Батько інженер, мати – вчителька російської мови. Зі своїм майбутнім чоловіком, Ігорем Геращенком, познайомилася, коли їй було п’ять років, йому – шість – киянин разом із батьками приїздив відпочивати до моря. Ігор із Іриною віртуозно лазили дахами та горищами Одеси, плавали, ловили рибу та комах і метеликів, про яких хлопець багацько знав цікавого. Вони подружилися, але конфліктували, вирішуючи, чиє місто краще.
У школі Ірина старалася на уроках мовчки читати літературу, писала вірші, але атеїстичні проповіді її дістали – і дівчина вибухнула обуренням, вона ж була таємно хрещеною:
«Нас крестили холодные воды,
Отвергающей Бога страны».
«Под соборными сводами
вечными,
Босиком по пыльным
дорогам,
С обнаженно дрожащими
свечками
Люди ищут доброго Бога».
Поступила на фізичний факультет Одеського університету. Багато читала, познайомилася з самвидавом, передрукувала з забороненої тоді літератури «Архіпелаг ГУЛАГ». Взяла собі його девіз «Не вір. Не бійся. Не проси». Із 1973 р. її поезії (підписані своїм прізвищем) з’являлися у самвидаві. Коли Ратушинській запропонували працювати в групі інформаторів, які спеціалізувалися на контактах із іноземцями, Ірина відмовилася. Її попередили, що на кар’єрі фізика вона може поставити хрест. Але «Мы дышали стихами свободы, мы друзьям оставались верны!», – писала Ірина. Її друзями були члени команди КВН «Одеські джентльмени», для яких Ірина писала репризи. Випускний:
Покидаем свои города –
Кто в безвестность,
А кто в хрестоматию –
Так ли важно, который куда?
У 25 років Ірина пішла під вінець і переїхала до чоловіка в Київ. Познайомилися з Іваном Світличним, Миколою Руденком. Писали, поширювали самвидави, мріяли побудувати власну хату. Ігор та Ірина вперше були піддані адміністративному арешту 10.12.81 за участь у демонстрації на захист прав людини в Москві, біля пам’ятника Пушкіну. Перша публікація Ірини з’явилася у журналі «Грани» (1982).
Їй було 28. «Взяли» мене 17 вересня 1982 року. Ми з Ігорем тоді працювали сезонними робітниками у радгоспі «Лишня»: збирали яблука. Через правозахисну діяльність Ігоря з роботи погнали, а моя репетиторська, незалежна від держави, діяльність починалася з жовтня. З нами обіцяли розрахуватися не грошима, а яблуками. Нам залишалося працювати два тижні, коли мене «взяли». Запросили у контору радгоспу, нібито для уточнення чогось-там уранці, перед початком роботи. А звідти вже запхали в білу «Волгу». Ще й, для годиться, зброю показали: арешт особливо небезпечної державної злочинниці. Досі обурює, що яблук, нами зароблених (три тонни!), ми так і не отримали».
У Києві, у в’язниці КДБ відсипалася і писала:
Моя тоска – домашняя зверушка.
Она тиха и знает слово «брысь!»
Ей мало надо – почесать за ушком,
Скормить конфетку и шепнуть: «Держись!»
И только ночью, словно мышь в соломе,
Она завозится и в полусне
Тихонько заскулит о теплом доме,
Который ты ещё построишь мне…
За шість віршів, серед яких «Родина», 3 березня 1983 р. засуджена за ст. 62 УК УРСР за антирадянську діяльність, дали термін сім плюс п’ять. Нікому з жінок після сталінських часів за політичною статтею такого терміну не давали.
Родина (Одеса, 1977 р.)
Ненавистная моя родина!
Нет постыдней твоих ночей.
Как тебе везло
На юродивых,
На холопов и палачей!
Как плодила ты верноподданных,
Как усердна была, губя
Тех — некупленных
‎и непроданных,
Осуждённых любить тебя!
Карцери, ШИЗО, голодування і поезія…
«В удушье камеры!
Потом – в бетонный двор
На пять шагов, а после – на этап
С немецкою овчаркой по пятам
Все в тот же срок,
неведомо какой»…
Хто його знає, як збірник Ратушинської у перекладі англійською опинився на столі Президента США Рональда Рейгана. Доля поетки його схвилювала. На зустрічі Рейгана з Михайлом Горбачовим була умова – звільнення Ратушинської. З таким же проханням виступили Прем’єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер і Президент Франції Франсуа Міттеран.
Випустили Ірину у 1986 році. Реабілітували. Потім статтю, за якою вона була засуджена, взагалі скасували. Незабаром Ірина з Ігорем поїхали до Великої Британії на запрошення міжнародного літературного PEN-клубу. Там вони довідалися, що їх навздогін позбавили радянського громадянства. Про жіночу колонію суворого режиму для «особливо небезпечних державних злочинців» у Мордовії написала бестселер «Сірий — колір надії».
Пропрацювала Ірина два роки в Нортвестернському університеті в Америці. Потім переїхали до Англії: купили будинок у Лондоні. Об’їхали навколо світу. Ратушинська писала книги, Ігор займався бізнесом. Паралельно він закінчив Гілдхоллський університет за фахом ювелірний дизайн.
Ви не задумувалися, чому майже ніхто з наших дисидентів не продовжив себе в дітях? У зоні був закон: «жити будеш, любити – не захочеш», тому тортури та медицина вбивали єство. Шість років Ірину лікували в Лондонській академії акушерства і гінекології і вона народила близнюків: Олега та Сергія. Коли синам виповнилося шість, зайнялися переїздом. Ігор вирішив: Москва, бо дружина — росіянка, вірші й романи пише рідною мовою. Ігор — українець, сини теж знають українську.
Ратушинська писала поезії, прозу, сценарії для серіалів «Пригоди Мухтара», «Таксистка», «Аеропорт», редагувала серіал «Моя прекрасна няня». 5 липня 2017 р. 63-річної Ірини Ратушинської не стало.
– Так это она написала? Занятно…

Чер 18, 2017Ганна Черкаська
FacebookTwitter
16 червня 1953Олександр Пучківський
You Might Also Like
 
Михайль Семенко
 
Вівторок
Ганна Черкаська

Краєзнавець, вчитель, журналіст.

Image8 years ago Видатні люди1,624
Недавні записи
  • Радянський шпигун із Хортиці
  • Волобуєвщина
  • Олександр Бродський
  • Пенсії
  • Архітектор, син архітектора
Позначки
поетписьменникхудожникЗапоріжжяживописецькозацтвочервоний терорперекладачдисидентТарас ШевченкокозакиграфіккомпозиторгетьманОУНісторикскульпторБогдан ХмельницькийакторХарківпейзажистбієналеграфікаілюстраторКапністбойчукістпейзажШевченкопортретистМосковіяІван АйвазовськийжурналісткаСергій Корольовлікаркраєзнавецькороль ФранціїмитрополитпедагогСпілка письменниківКирил РозумовськийОлег ОльжичхудожницяПетлюраІван КотляревськийОстрог
Архіви

Отримувати останні записи поштою

Мета
  • Увійти
  • Стрічка записів
  • Стрічка коментарів
  • WordPress.org
Останні коментарі
  • Ганна Черкаська до Хто ж той сокіл?
  • Ганна Черкаська до Хто ж той сокіл?
  • Alexander Apalkow до Хто ж той сокіл?
  • Ганна Черкаська до Видатний український бджоляр
  • Ганна Черкаська до Петро Франко

2015-2023 © UAHistory Всі права застережено. При використанні матеріалів сайта обов'язкове зворотнє посилання.
Ми використовуємо cookies для зручної роботи з нашим сайтом. Продовжуючи переглядати наш сайт ви погоджуєтесь із цим.Ok