Усі люблять красивих, талановитих, успішних, а як бути всім нам? Як побачити красу й велич у звичайному, буденному? За приклад беру найскромнішу родину письменника Архипа Тесленка та його нащадків.
Костянтин Маркович Тесленко народився 22 травня 1917 р. в м. Мачухи Полтавської області в сім’ї вчителя музики. Йому було три роки, коли помер батько.
Важка доля судилася сиротині. Рідний племінник письменника Архипа Тесленка закінчив Харківський поліграфічний технікум (1938) та Харківський університет (1946). Кость Тесленко та Марія Лісовська студентами Харківського університету закохалися та побралися. Згодом випускники університету приїхали у Донецьк і викладали українську мову і літературу в середній школі № 75. Серед учнів Костя Макаровича був майбутній поет Василь Стус; письменник-фантаст Віктор Савченко.
22 грудня 1948 р. (за паспортом 1 січня 1949 р.) у Донецьку народився син Костя та Марії – Олександр Тесленко, український поет, письменник-фантаст.
А Кость разом із дружиною разом писали та друкували книжки оповідань та повістей: «Скільки житиму—любитиму» (1959), «На морі слідів не лишається» (1960), «Крізь громовицю» (1961), «Знайдені крила» (1962), «Різноцвіття» (1966), «Відлуння серця» (1972). Крім того Кость Тесленко працював відповідальним секретарем журналу «Донбас». У 1972 році редактори донецького журналу «Донбас» Кость Тесленко та Григорій Кривда опублікували повість молодого дніпропетровського автора «Я ще повернусь» та ще кілька творів переслідуваних КГБ українських патріотів, за що обох редакторів звільнили з роботи…
У 1981 році померла Марія. Кость спробував писати сам (повість «Богучари» (1982); роман «Зимовий грім» (1985)). Уклав два зошити спогадів: про голодомори, про свою родину, про цькування В. Сосюри, О. Гончара. Відзначив, що до «Червоної книги» заносять зникаючі різновиди рослин чи комах, а талановитий український народ, який розсіюється, зросійщується, – нікого не цікавить.
Кость Маркович Тесленко не зміг без Марії жити – теж лишив цей світ 20 червня 1988 р. у Донецьку.
