В Одесі нагляд ДПУ за Довженком посилився. Можна тільки здогадуватися, чому органи винюшували Довженка:
– його петлюрівське минуле;
– дипломатична робота;
– знайомство з резидентами радянської розвідки у Франції – Миколою Глущенком, у Німеччині – Віктором Петровим-Домонтовичем;
– робота над фільмом «Звенигора» з генералом УНР Юрком Тютюнником (саме він автор ідеї, за якою сценарій написав Майк Йогансен);
– харизматичність режисера;
– його світова слава.
Схоже, що саме за завданням «контори» відбулася зустріч Довженка з Юлією Солнцевою. 
Московська актриса, добра знайома Сталіна, яка створила романтичний образ Аеліти-Солнцевої, мала багато прізвищ – Пересвєтова, Климова, Тимохіна, Осокова, Солнцева… Сама Юліана писала, що її мати мала прізвище «Кірова», прізвище батька Клімов. За паспортом вона Юлія Іполитівна Осокова, спеціаліст із автомобільних справ – Осоков був начебто її першим чоловіком. Юля Солнцева – це творчий псевдонім. В літературі називаються різні дати її народження – 7 серпня 1898-го (чи 1901). Про татуся теж неоднозначні дані: інженер цукрового заводу, книжковий магнат, безпробудний п’яниця…
Мандрують різні відомості про красуню з «контори». Юнка, яка захоплювалася літературою, а літератори: Володимир Маяковський, Микола Асєєв, Андрій Білий – нею. Училася філософському факультеті Московського університету, але кинула і стала студенткою Державного інституту музичної драми.
Радянська кінозірка Юлія Солнцева уславилася образами фатальних красунь: Аеліти зі стрічки Якова Протазанова і яточниці Зіни з фільму «Папиросниця від Моссільпрому» Юрія Желябузького. Від ревнощів Осокова вона й сховалася в Одесі; у 1927-1928 рр. не виїздила, знімаючись у фільмах. До зустрічі з Довженком Юлія «…жила душа в душу з Юрієм Яновським». Певно, не обійшлося без ревнощів, коли письменник Юрій Яновський називав дружину Олександра Петровича «проклята Юлька», оскільки «Солнцева, зневажаючи і ненавидячи українську культуру, весь час тягне Довженка у бік російської культури, відштовхує його від українських письменників і взагалі від українців, а Довженко «цілком під її черевиком».
Юну, талановиту, амбітну й надзвичайно сексапільну жінку з фігурою античної богині запрошували в Голівуд, але беручка, залізна товаришка все реально зважила: ера німого кіно закінчується, її талант дуже скромний, отже, треба вдало видати себе заміж. На роль жертви вона ( а, скоріше, контора) призначила геніального, але слабохарактерного Довженка.
Він відразу закохався до нестями й після розриву з Варварою став жити з «зоряною» красунею. З часу як Довженку «підклали» Юлію упродовж 28 років Олександр Петрович чомусь не брав офіційного шлюбу з Солнцевою, і лише за рік до його смерті Юлія Іполитівна наполягла, аби її цивільний чоловік розірвав шлюб із Варварою Криловою та одружився з нею. В Одесі друзі швидко розкусили «Аеліту». Улюблений актор Довженка Петро Масоха розповідав колегам: «Солнцева, на жаль, внесла відчутні зміни до характеру, поведінки, смаків, помислів і, головне, у творчість свого чоловіка, знаменитого митця і великої людини… Ми зіткнулися з досить ворожою до нас (членів знімальної групи фільму «Земля») особою, яка, як виявилося з часом, ненавиділа нас, я б сказав, великодержавною ненавистю російської шовіністки». Особливо бурхливим їхній роман був влітку 1928 р. у Харкові. Разом вони побували у Празі, у червні 1930-го Довженко та Солнцева у групі з А. Луначарським та його дружиною Н. Розенель побували у Парижі, Берліні, Лондоні. Наприкінці жовтня повернулися в Москву, а з початку листопада поселилися в київському готелі «Палас».
З цього часу Довженка ізолювали в столиці, біля престолу. Залізна товаришка Солнцева лишила кар’єру актриси, стала цивільною дружиною Довженка. Вона створювала комфортні умови життя: тиша, ідеальний порядок – книги, картини, український килим на тахті, накрохмалені обруси та серветки, навіть окраєць хліба подавався на тарелі з колекційного англійського сервізу. Довженко ж кохав Солнцеву, але одночасно ненавидів її, відчував, що вона руйнує його зсередини. Коли мова заходила про дітей, вона відрізала: «І свині розмножуються!».
У «контору» вона доносила навіть найінтимніше, що він уві сні говорить українською. Кажуть, що зв’язок Юлі з НКВС врятував Довженка від розстрілу в 1933-му, коли був підписаний ордер на його арешт. Тоді Юлія зачарувала О.Фадєєва, домоглася через письменника, щоб Олександра Петровича прийняв Сталін. Тоді вождь доручив знімати на Далекому Сході кінофільм «Аероград».
Упродовж 1934 р. Довженко, Юля, О. Фадєєв знімали фільм «Аероград» у тайзі. Там Олександр Петрович був увесь на нервах: часто дратувався, лаяв дружину. 4 жовтня 1934 р. він з Фадєєвим переселився в будинок, а Юлію з актором театру ім. Є. Вахтангова Михайлом Сидоркіним у наметі. Хоч актор був на 9 років молодшим, Юлія кокетувала з ним. Сидоркіну вистачило розуму раніше терміну втекти до Москви, але добродії пліткували про її «службові» романи з оператором Ю.Єкельчиком і актором М.Сидоркіним. За цю роботу Довженко в березні 1935 р. отримав орден Леніна і премію – легковий автомобіль.
У 1942-му, коли Олександр Петрович потрапив в оточення, коли поповзли чутки про його співпрацю з німцями, Юлія почала його шукати, добилася зустрічі з Берією. Довженко повернувся. У 1943 р. сам вождь наказав знищити ордер на арешт Довженка.
І Довженко продовжував свій щоденник. Чому, запитував він, в українців немає своєї історії? І робив жорсткий висновок: «Ми програли війну».
З роками Юлія ставала все злішою; її шовінізм дивував, бо проганяла земляків, які приїздили до Довженка, не пускала на поріг друзів-українців. Олександр Петрович говорив: «Юлю, ти живеш у злі», — якось розповів журналістам про «дияволицю» племінник Довженка Тарас Дудко, директор Російського інституту реабілітації Національного наукового центру наркології.
Науковець Трембач згадував: «І раптом я побачив і почув злу, страшну бабу, яка заледве не матюкалася. І поки я довів її до кабінетів, вона мене обізвала кілька разів невідомо за що – просто я, мабуть, їй не сподобався. У неї виходило, що всі українці – якісь ідіоти. Я був шокований. Навіть образ Довженка якось «змікшувався»: оце він із такою жінкою жив?!»
А його душа шукала краси. Знайшов на схилі літ у Новій Каховці. Українська поетеса Валентина Ткаченко, на 26 років молодша, красуня, чиє обличчя світилося, одухотворювалося, писала дитячі поезії, пейзажну, любовну лірику. Родинне життя її не склалося, сама виховувала сина Романа, але листування їхнє було поезією найвищого ґатунку. Вони зустрічалися в Києві у його яблуневому саду на кіностудії. Олександр Довженко приходив на студію до директора – батька Алли Горської, потім – у сад, поряд із яким жила кохана.
25 листопада 1956 р., неділя, Олександр Довженко був на своїй дачі у підмосковному Передєлкіно. На відміну від «хатинок» правлячої еліти, Олександр Петрович купив землю і побудував справжню українську мазанку. Для Довженка це був куточок України у Підмосков’ї – одну частину ділянки на честь назви рідного селища (Сосниця) Олександр Петрович засадив соснами, іншу – вишнями та яблунями, а ще – велетенськими лопухами.
Назавтра був перший день зйомок фільму «Поема про море”, а за тиждень — Париж. Довженко був запрошений до Парижа на пошанування своєї творчості, тому мав вилетіти туди на початку грудня. Після невиїзних 26 років невідомо, як би він повівся у Парижі, що говорив би. Чи був це мотив для вбивства? Поки не відомо.
Увечері серце Олександра Петровича відмовилося працювати. Приїхала лікарка, побачила, що хворий вмирає; викликала професора, але той відмовився приїхати. Прийшов інший лікар, констатував смерть.
Довженків племінник Тарас Дудко (лікар за фахом, як і його батьки), не раз говорив про те, що є підстави говорити про замовне (спецорганами) убивство, яке було здійснено руками Солнцевої. Ніби у перші години і дні по смерті чоловіка вона надто плуталась у своїх переказах того, як воно усе було.
Сам Довженко записав у щоденнику: «Я вмру в Москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, аби, перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром, на горі». Ще після війни Довженко мав шанс повернутися в Київ, але Олександр Корнійчук і Микола Бажан зробили все, щоб цього не сталося. На цей раз вони перешкодили мертвому пригорнутися до рідної землі.
Поховали генія планетарного масштабу в Москві. Ховали за державний кошт, оскільки грошей на його рахунку в ощадбанку було аж 32 рублі. Довженко покоївся у старенькому костюмі.
Траурна церемонія відбулася у Домі літераторів. Ні Бажан, ні хто інший із письменників і митців першого ряду з України на похорон не приїхали. Хоч делегація була, на чолі з письменником Василем Минком. «Мені однаково, чи буду я жить в Україні, чи ні…» і «Чуєш, брате мій…» співав друг небіжчика Іван Козловський, грав на скрипці Леонід Коган. Прилетів на похорон Юрій Тимошенко (Тарапунька). Минко привіз сніп жита, вузлик української землі та яблука. На цвинтарі Козловський висипав ту землю в могилу, примовляючи: «Земля, по якій твої ноги ходили, нині теплом тебе приймає».
У роки правління В. Ющенка було розпорядження Президента повернути прах О. Довженка в Україну, але…
Унікальні архіви й щоденники Довженка Юлія заповіла розсекретити лише в 2009 році — через двадцять років після власної смерті. Та багато документів зникло, забравши з собою таємницю непростих взаємин Олександра Довженка з другою дружиною.
Залишити відповідь