«Я досі відчуваю чарівні пахощі українських степів,» — зізнався в своїй автобіографічній книзі нобелівський лауреат Зельман (Зіновій) Абрахам Ваксман.
Він народився 20 липня 1888 року в Прилуках, про що в автобіографії «Моє життя з мікробами» читаємо: «…те містечко Нова Прилука, батьківщина моєї матері й бабусі, розташоване у західній зоні руської України, в Київській губернії… за 30 миль від Бердичева та 20 миль від Вінниці…». Отже, йдеться про сучасне село Нова Прилука Липовецького району Вінницької області. Там мати, Фредія (Лондон) Ваксман, тримала крамницю, а татко, Яків Ваксман, орендував земельну ділянку. Батьки Зіновія спромоглися дати можливість синові закінчити місцевий хедер (єврейська початкова релігійна школа); й оплатити репетиторів. Може тому, Зельман рано відчув себе hunter for learning — мисливцем за знаннями. Батьки не тільки дали синові пристойну домашню освіту, а й відправили учитися до одеської гімназії, що, завдяки залізничному сполученню, знаходилася близько до рідних місць; та Зінько рано лишився круглим сиротою. Через рік після смерті матері, у 1910 році, він закінчив гімназію. Мріючи одержати університетську освіту, Ваксман зібрав гроші для поїздки третім класом та емігрував до США. Прибув у Філадельфію, на якийсь час зупинився у старших сестер, які володіли фермою недалеко від Метьючена (штат Нью-Джерсі). Життя на фермі вселило в нього «бажання з’ясувати хімічні та біологічні механізми землеробства, його основні принципи», тому у штаті Нью-Джерсі Ваксман закінчив сільськогосподарський коледж. У 1915 році мисливець за знаннями став магістром природничих наук.
У 1916 р. Ваксман одружився з Бертою Деборою Митник, яка також емігрувала з його рідних Прилук; у них народився син Байрон.
Згодом науковець закінчив Каліфорнійський університет, став професором мікробіології. У 1932 р. Американська національна асоціація з туберкульозом звернулася до Зельмана Ваксмана з проханням з’ясувати причину явища руйнування паличок туберкульозу в ґрунті. Вчений був добре знайомий з теорією антагонізму між мікроорганізмами, автором якої був харків’янин І.Мечников (теж лауреат Нобелівської премії). Тому Ваксман висунув думку, що на палички Коха діють мікроби-антагоністи, що живуть у ґрунті. Упродовж чотирьох років учений досліджував методи лікування людських хвороб і створив стрептоміцин, який після кількох літ випробування почали застосовувати. Геніальний винахід нашого земляка врятував від передчасної смерті мільйони людей.
З.Ваксман заснував Інститут мікробіології і став його директором (1949), він створив цілу групу антибіотиків. До речі, слово «антибіотик» – неологізм Ваксмана.
У 1950 р. Ваксман став кавалером ордену Почесного легіону.
У 1952 р. Зельмана Ваксмана було відзначено Нобелівською премією, назвавши благодійником людства, «за відкриття стрептоміцину – першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу».
Ваксмана характеризували як «мудру, по-батьківськи турботливу людину», яка заряджала своїх колег і студентів ентузіазмом. Після виходу в 1958 році на пенсію з університету в Рутгерсі він продовжував писати статті, читати лекції про антибіотики в різних містах Америки, залишаючись головою американських учених, які займалися мікробіологією ґрунту. З.Ваксман – автор книг «Моє життя у світі мікробів», «С.Виноградський», «Життя бактеріолога В. М. Хавкіна» (винахідника вакцини проти холери, чуми — родом із Бердянська).
Зельман Ваксман помер 16 серпня 1973 року в Вудс-Хоул (штат Массачусетс).
Не забував землі свого дитинства Зельман Ваксман, згадав її у заповіті, а Байрон Ваксман прислав частину батькових речей до Прилук.
