Роксолана

15 (18) квітня 1558 р. у Топкапи, Стамбул, Туреччина від раку легенів (чи отруєння) упокоїлася Роксолана (Настя Лісовська, Гюррем Хасекі Султан) — наложниця, потім — дружина Сулеймана І Пишного, султана Османської імперії. Мати султана Селіма II. Похована в мавзолеї, збудованому на подвір’ї мечеті Сулеймана. Сулейман проводив активну діяльність на її честь, по всій імперії збудував велику кількість об’єктів, присвячених їй.
Сьогодні можемо згадати Хюррем Султан, відому як Роксолана, Настя Лісовська. Ми не знаємо її імені, прізвища, дня народження, навіть портрету.
Маємо кілька прижиттєвих зображень, дуже подібних, але жоден не писався з натури, бо гарем був закритий для художників. Імовірно, вони писалися за спогадами послів, які бачили Роксолану. Найбільш популярними є зображення султани на картинах Тиціана, Веронезе.
У польській літературній традиції — Олександра, в українській — Анастасія Лісовська. Дівчинка-невільниця, розумна, сильна, цілеспрямована натура українка-поліглот, дипломат, поетка зуміла стати дружиною османського султана Сулеймана Пишного.
З радянської школи я винесла нуль знань про Роксолану. Стала ритися в бібліотечних книжках. Знайшла, що 1553 р татари забрали у Федора Вишневецького (двоюрідного брати Байди) всю родину у полон. Ніщо не допомогло, навіть звернення до польського короля, тоді Дмитро Вишневецький поїхав до Цар-города. Сулейман Пишний прийняв козака, Роксолана захистила українця, допомогла визволити сім`ю Федора.
Пройшло десять років Дмитра Вишневецького та двох його товаришів, зокрема коменданта Хотинської фортеці Івана (Яна) П’ясецького, родича Дмитра за наказом султана Селіма II (Селім П’яниця) — сина Сулеймана I Пишного та Роксолани було скинуто на гак, а рядових козаків відправлено на галери.
І все. Добре, що мала вихід на діаспорну літературу. І знайшла. У 1869 р. Пилип Якимович уперше в Україні написав драму про Роксолану. У 1882 р з’явилася історична повість Михайла Орловського „Роксолана або Анастасія Лісовська“. У 1919 р. письменник, дослідник історії Осип Назарук почав романтизувати історію про Настю Лісовську, вигадав для неї ім’я – «Роксоляна». Оскільки повість у СРСР було заборонено, багато графоманів ретельно «опрацювали» твір талановитого поліглота-дослідника.
Оспівав героїню Антін Лотоцький у оповіданнях для дітей „Роксоляна. Історичне оповідання XVI століття“ (1937).
Популярним у діаспорі був роман Миколи Лазорського „Степова Квітка“ (1965). Зачитувалися радянські українці історичною повістю Сергія Плачинди „Неопалима купина“ (1968), драматичною поемою Любові Забашти „Роксоляна. Дівчина з Рогатина“ (1971).
Найбільш цікавий матеріал подав Агатангел Кримський у історичній розвідці «Історія Туреччини», дав доволі об’єктивну характеристику Роксолані. Тільки після вивчення розвідки Агатангела Кримського не стало святотатством читання вірша Євгена Маланюка «Діва-Обида» (1926). Паралель між Україною і Роксоланою вражала:
Під сонні пестощі султана
Впивала царгородський чар
Це ж ти — попівна Роксолана,
Байстрюча мати яничар!
А там уже рядки з Ірванця «твої роксоляни попід “БрістолЯми” йдуть заміж по п’ять разів за ніч»…
Нарешті маємо море книжок, можемо знаходити істину, не дурити себе недолугими міфами! З дитинства не можемо забути, що Орлі французи назвали на честь гетьманича Орлика; що малограмотний Сірко «читав» лекції у Сорбонні; що Роксолана – свідома українка, підкорила володаря Сяйної Порти, стримувала турків від нападів на Україну.