У 1855 р. під час Кримської війни академік Василь Тімм, друг Тараса Шевченка малював портрети героїв оборони Севастополя. Він отримав наказ імператора намалювати портрет адмірала П.С. Нахимова, але той навідріз відмовився: «Ти з Кошки малюй портрети, з мене не треба!». Так завдяки П.С. Нахимову та В.Ф. Тімму маємо єдине, прижиттєве зображення Петра Кішки. Правда, художник вловив момент, коли адмірал час стояв нерухомо при виході з церкви у Севастополі, і намалював профільний портрет П.С. Нахимова,
Хто ж він «русский матрос Кошка»? Українець Петро Кішка.
Ми не знаємо точної дати народження Петра Кішки: зустрічаємо 10 (22) січня 1828 р. та 1 лютого 1828 р. в селі Ометинцях Гайсинського повіту Подільської губернії, нині Немирівський район Вінницької області. 21-річного кріпака князь Казимир Яловицький віддав у москалі, бо родина не мала чим відкупитися. 1 вересня 1849 р. парубок опинився у Севастополі, де його зарахували матросом 2-ї статті до 30-го флотського екіпажу. Послужний список подає нам опис Петра Кішки: зріст 2 аршини та 4 вершки (160 см), «лицом малорябоват, волосом рус, глаза серые, грамоты не знает». 1854-го, коли почалася облога Севастополя, Кішку призначили на 15-у батарею капітан-лейтенанта Авива Перекомського, що розташовувалася між 3-м і 4-м бастіонами внизу, тобто між Бамборською висотою та Бульварною гіркою в кінці Південної бухти, що в районі нинішнього залізничного вокзалу.
Відчайдушно хоробрий і надзвичайно кмітливий Петро Маркович Кішка разом із «мисливцями»: матросами, солдатами та козаками-пластунами Чорноморського козацького війська брав участь у нічних вилазках у тил англо-французьких військ (виводив з ладу облогові гармати, здобував нарізні гвинтівки та штуцери, яких у захисників Севастополя було обмаль, брав у полон солдатів ворожих військ). Виправдовуючи своє прізвище, він у нічній темряві пересувався спритно і тихо, ловив ворожих мишей. Майже щодня повертався із полоненими, зброєю, харчами та інформацією. Про українця почали складати легенди, він став героєм для місцевих хлоп’ят. Серед тих дітлахів був Кость Станюкович, син віце-адмірала, військового губернатора Севастополя та командира севастопольського порту; майбутній письменник-мариніст. Костя подружився з Петром Кішкою та Гнатом Шевченком. Якось на нейтральну смугу з англійського боку вирвався породистий скакун. Кішка вдав із себе перебіжчика, дістався до коня, осідлав його і поскакав назад. Згодом коня продав за 50 рублів, які пожертвував на спорудження пам’ятника загиблому другу Гнату Шевченку.
Про відважного лицаря писала преса, з ним забажали зустрітись сини імператора – Микола та Михайло Миколайовичі, які прибули на фронт. Кішка з жартами розповідав їм про війну, тому князь Михайло назвав його кумедним, а Микола відповів: «Він не такий простий, як собі гадаєш». Оповіді про відвагу Кішки доповіли імператриці Олександрі Федорівні, й вона надіслала йому «хрест благословення».
У боях Петро Кішка був двічі важко поранений (штиком у груди, у руку). Після останнього бою за Севастополь лікувався у Миколи Пирогова.
Отримав Петро Кішка підвищення до чину квартирмейстера (молодший унтерофіцер), звільнений з кріпацтва; відзначений орденом св.Георгія 4-го ступеня та срібною й бронзовою медалями.
У жовтні 1855 р. після поранення герой-матрос отримав безстрокову відпустку. Повернувся Петро в рідне село, батьки його не дочекалися. Вільний, але безземельний Кішка подався чумакувати: возив сіль та рибу з Херсона, Миколаєва, Одеси.
Під час польського повстання у 1863 Петра Кішку взяли служити на Балтійський флот, а точніше – до Петербурга. Потрапив до почесного 8-го екіпажу, який брав участь у парадах. Під час одного параду зустрів одного з керівників оборони Севастополя – генерала Степана Хрульова. Розповів Кішка генералові, що двох нагород не отримав, бо подання «загубилися». Хрульов заопікувався справою, і в грудні 1863 р. Петро Кішка отримав золотий Георгіївський хрест 2-го ступеня.
Після чотирьох років служби повернувся додому. Отримував пенсію 60 рублів, отримав невелику земельну ділянку та збудоване казенним коштом невелике обійстя, працював об’їждчиком у лісництві. Одружився з удовою, яка мала дочку, народився їм син Тиміш.
Пізньої осені, рятуючи двох дівчат, які на ставку провалилися під кригу, застудився і важко захворів. 13 (25) лютого чи 13.02 (01.02). 1882 р., у рідній Ометинці помер Петро Кішка у віці 54 років. Місце поховання невідоме. У 1955 р. в Ометинцях встановили (бронзове, з позолоченими літерами, вагою 150 кг) погруддя легендарного матроса. В березні 2014 р. пам’ятник щез.
Залишити відповідь