6 грудня 1971 року в Нальчику арештували та етапували до слідчого ізолятора Одеського УКГБ 45-річну одеситку Ніну Антонівну Строкату-Караванську, вчену-мікробіолога, викладачку медтехнікуму, дружину Святослава Караванського.
Як забрали Ніну Караванську, Атена Пашко (дружина В’ячеслава Чорновола) написала: «Як вам, жінко, на нарах спиться»
Як же Вам, Жінко,
на нарах спиться…
Ви ж не розбійниця, ані не вбивця.
Як же Вам, Жінко,
на нарах спиться….
Вам би купатись кожного ранку
У водах, що пахнуть зіллям рум’янку…
За Перекопи,
і на світанку будять конвої
Ведуть, як бранку, до водопою.
А за стіною – вогні неони,
У магазинах ніжні нейлони,
Різні жіночі срібні брязкальця,
Перстні на Ваші тендітні пальці…
Брязчить понуро замок тюремний
Уже не кафський і не гаремний.
Як же Вам, Жінко, кажуть у очі:
“Руки за спину! – руки жіночі…
Відійшли війни за перекопи,
Позаростали квіттям окопи…
А чи Вам, Жінко, щастя насниться?
В наш вік космічний,
такий трагічний,
що аж комічний…..
Як же Вам, Жінко, на нарах спиться….
Напередодні в Одесі арештували лікаря Олексія Притику, і він зізнався, що Строката привозила з Києва та Львова самвидав «Українського вісника» і вони з Олексієм Різниківим його розповсюджували. Усім трьом інкримінували антирадянську агітацію, поширення, читання самвидаву та збір коштів для допомоги політв’язням. Її звинуватили ще й у написанні листа на захист московського письменника-дисидента Юлія Данієля.
Ігор Калинець та В’ячеслав Чорновіл створили у Львові Громадський комітет захисту Строкатої, до якого увійшли Василь Стус, Леонід Тимчук і Петро Якір. Це була перша відкрита правозахисна організація в Україні. Але вже на початку 1972-го майже всі члени комітету опинилися за ґратами. Вони встигли оприлюднити лише два документи: заяву про створення комітету та бюлетень “Хто така Н. А. Строката (Караванська)”. На захист Строкатої виступило й Американське товариство мікробіологів. Суд тривав в Одесі з 4 до 19 травня 1972 р. Строката не залишила від звинувачення каменю на камені. На процесі 1972 року, викликаний свідком на прохання колишньої дружини, Легкий заявив: «Дружба зі Строкатою залишиться для мене на все життя світлим спогадом».
19 травня 1972-го Ніна Антонівна була засуджена за частиною 1 статті 62 Кримінального кодексу УРСР на 4 роки ув’язнення у таборі суворого режиму за звинуваченням у “проведенні антирадянської агітації та пропаганди”. Покарання Ніна відбувала в жіночому відділенні табору ЖХ-385/3-4, с. Барашево Теньгушовського р-ну в Мордовії. Строката мала онкологію, але брала участь у голодних страйках жінок-політв’язнів. У 1974 р. Ніну Строкату прийняли в Американське товариство мікробіологів. Вона почала одержувати зарубіжні журнали і бюлетені. У 1975 р. Ніна Антонівна відмовилася від радянського громадянства.
