Ой як зачистили наші вороженьки українську історію! Навіть дата народження козака залишається невідомою. Кажуть різне, що він народився в Чигирині і по батькові був Михнович; що він – польський шляхтич на ймення Paweł Michnowicz чи Paweł Pawluk (ім’я батька та суфікс -юк- давали старшому синові: батько Павло – син Павлюк).
У 1620 р. молодий Павло Бут допомагав кримському хану у військових операціях чи проти османів, чи проти буджацьких татар. Тоді ж він потрапив у полон і опинився в Ізмаїльській фортеці, звідки йому вдалася втеча.
І Павло з’явився на Січі. У серпні 1630 р. Павло Бут брав участь у таємничій козацькій раді на Масловому ставі та переконав значну частину запорожців продовжувати повстання.
Через п’ять років Павло взяв участь у повстанні гетьмана Івана Сулими і в знаменитому нічному штурмі 10 серпня 1635 р. польської фортеці Кодак. Був заарештований поляками, засуджений до смертної кари у Варшаві, але потім був помилуваний завдяки заступництву чи то великого коронного канцлера Речі Посполитої Томаша Замойського, чи турецького посла.
Повернувшись з Варшави, Павло Бут (Павлюк) зайнявся організацією антипольського повстання. Почав Павлюк з піар акції: оприлюднив маніфест, у якому скасовував поміщицьке землеволодіння польських магнатів, оголосив вільними всіх простих селян, які «захочуть стати козаками», завдяки чому «не можуть більше вважатися підданими панів».
На початку 1637 р. Павло Бут очолив запорожців у поході на Крим. Вони виступили проти Кантемира-мурзи, ставленика Османської імперії; чим допомогли кримському ханові Інаєт-Ґераю. У поході козаки здобули немало зброї та коней, з чим напровесні повернулися на Запорожжя.
Під час відсутності Павлюка в Україні почалися заворушення серед козаків через невиплату їм урядом Речі Посполитої грошового утримання.
Обурений Павлюк на початку травня 1637 р. із загоном у двісті чоловік, за допомоги черкаських реєстровців, захопив гармати в Корсуні, вивіз їх на Січ. Гетьман Василь Томиленко послав гінця до Павлюка з вимогою повернути гармати на місце, але той відмовився. Реєстрові частини старшини звинуватили Томиленка в потуранні черні і обрали за гетьмана москаля, ставленика Польщі Саву Кононовича.
Наприкінці травня 1637 у Правобережній Україні вибухнуло повстання під проводом Павла Бута (Павлюка), проти польського панування. На Лівобережній Україні діяли повстанські загони на чолі з полковниками Карпом Скиданом і Степаном Биховцем.
Павло Бут очолив групу козаків, незадоволених усуненням з гетьманської посади Василя Томіленка й у серпні того самого року повстанці Павлюка стратили Саву Кононовича як зрадника. Під керівництвом Павлюка нереєстрові козаки здійснили несподівану вилазку у Корсунь (за іншими даними, у Черкаси або навіть у Чигирин) і захопили там усю артилерію. Так почалося повстання Павлюка. Цікаво, що заступником Павла Бута став екс-гетьман Василь Томиленко. Вони не перетягували ковдру на себе, а спільно робили справу; згодом вони разом потрапили в полон і разом їх катували і стратили у Варшаві.
На придушення повстання польський уряд кинув значні військові сили (у тому числі 15 тисяч угорських і німецьких найманців) під командуванням польського коронного гетьмана Миколая Потоцького. Крім того, існувала й п’ята колона – старшина реєстрових козаків, яка отримувала гроші від польської корони, тому не підтримувала чернь. Тисячі простих козаків, селян у голодний рік продали останнє, споряджаючись на війну, які не шкодували свого життя в битвах. На жаль, із 23 тисяч повстанців 17 тисяч взагалі не мали ніякого бойового досвіду, так само як і серйозної зброї, крім кіс і вил.
Ранок 16 грудня 1637 р. почався спеціальним підпалом села. О десятій біля села Кумейки розпочався бій між козацьким військом під проводом Павла Бута і польською армією. Польські війська оточили повстанців. Козаки цілий день відбивали запеклі атаки шляхетської кінноти, яку підтримувала піхота і артилерія. Військо повстанців було гірше озброєне ніж польське: очевидець писав, що «…не всі мають самопали, декотрі тільки рогатини, коси, сокири»; але йшли «дуже сміло і сердито». Як свідчить Потоцький, козаки билися затято. «Було таке уперте і завзяте те хлопство, що ніхто з них не хотів «миру!» кричати, навпаки тільки кричали, щоб одному на одному вмирати…».
16 грудня 1637 року козаки випустили по ворогу близько 50 тисяч куль. Повстанці втратили вбитими близько 6 тисяч осіб, серед яких понад 1500 реєстрових козаків. Втрати коронного війська були значно менші – приблизно 2000 бійців загинули або отримали поранення. Потоцькому все ж не вдалося повністю знищити козацьке військо.
Отаман Гуня за ніч відновив порядок у таборі і на ранок 17 грудня розпочав відступ. Польний гетьман вирішив вдатися до хитрощів. Миколай Потоцький на прізвисько «Ведмежа лапа» запропонував розпочати переговори, Адам Кисіль гарантував безпеку. Під час переговорів Павла Павлюка, Василя Томиленка було схоплено та відправлено до Варшави. За спогадами сучасників, вся дорога від Дніпра до Ніжина була заставлена кілками з посадженими на них козаками та селянами.
Козаків змусили написати принизливого «покаянного» листа (писарем був Богдан Хмельницький, що саме тоді перебував на службі у Станіслава Конецпольського). Через 10 років Богдан Хмельницький очолив нове антипольське повстання.
У Варшаві Павла Бута стратили дуже жорстоко. Згідно з деякими даними, його четвертували, за іншими – здерли з нього шкіру живцем. Повстання Павлюка і його смерть описані в поемі Євгена Гребінки «Богдан».
Чи задумувалися Ви, чому депутати дозволили нам співати тільки два куплети Гімну України? Чи не через ці слова: «Наливайко і Павлюк, ще й Тарас Трясило, із могили, кличуть нас, на святеє діло…»?
