5 грудня 1871 року у Чугуєві (Харківщина) народився Микола Юнаков (Юнаків), нащадок старовинної родини шляхтичів, генерал-полковник, українізатор армії УНР.
Про своє походження він писав у вересні 1927 року: «Дід мій, як мені відомо, був полковником Бузького козацького війська, що на старість осівся біля містечка Новий Буг на Херсонщині у місці збігу р. Інгулу з р. Сагайдаком. Там він мав досить велику власність, яка потім перейшла у спадщину до мого батька, де я ще хлопчиком не один раз бував. Прізвище моє складається з кореня «юнак» та приставки «ів». Корінь, звичайно, слов’янський (український, сербський, болгарський, польський, але в жодному разі не московський). Приставка ж являється або наслідком примусового обмосковлення, яке, як відомо, часто практикувалося в Росії у ХVІІІ-му столітті, або є звичайним українським придатком до кореня прізвища якогось з моїх предків у значенні — «юнаків син», що також було звичайним частим явищем в Україні.
Мати Миколи родом із Харківщини з давнього українського роду Пісоцьких. Була вона стихійною українкою, називала себе «малоросіянкою», але все життя підтримувала в дітях любов до рідної мови, пісні, національного вбрання, рідних звичаїв й мистецтва.
Дитинство Микола Юнаків провів в Україні, а здобував військову освіту в митрополії, там відбував службу батько – генерал від інфантерії Леон Юнаков.
Микола Юнаків отримав найкращу військову підготовку: навчався в Орловському кадетському корпусі, Павлівському юнкерському училищі у Петербурзі (1891), служив у ранзі підпоручика у лейб-гвардії Семенівському полку (Петербург).
У 1897 р. закінчив із відзнакою Миколаївську академію Генерального штабу. Микола Юнаків займав різні посади старшин генерального штабу аж до начальника штабу дивізії включно; одночасно він викладав воєнні науки в Оранієнбаумській офіцерській стрілковій школі та в Пажеському кадетському корпусі. В 1907 р. М. Юнаків у званні полковника почав свою службу в Академії Генерального Штабу, де здобував високу воєнну освіту, на посаді викладача воєнних наук, начальника курсу. Як воєнний історик, Юнаків досліджував історію Північної війни, операцій шведської армії в Україні 1708 — 1709 рр. У 1909 р. написав 2-томник про війну 1707 — 09 pp. У 1910 р. захистив дисертацію, удостоївся за неї премії Уварова і став професором кафедри військового мистецтва.
У 1912 р. отримав звання генерал-майора.
У лютому 1914 р. призначений командиром 37-ї піхотної бригади. У роки Першої світової війни — на Південно-Західному фронті. Займав посади командира бригади, начальника штабів 25-го армійського корпусу, 4-ї армії, командира 7-го армійського корпусу і командувача 4-ї армії.
Генерал-лейтенант з квітня 1916 р. З кінця 1916 р. — командувач 8-ї російської армії.
Після утворення Української Центральної Ради активно підтримував рух за українізацію 8-ї армії, за що наприкінці грудня 1917 р. наказом більшовицького головнокомандувача російської армії прапорщика Миколи Криленка генерал був звільнений і направлений у розпорядження голови Реввійськради Льва Троцького.
У квітні 1918 р. вступив на службу до Української армії, де переважала російська мова. М. Юнаків зібрав працівників, які володіли українською, створив українську державну Академію Генерального штабу і очолив її. Працював над створенням військових статутів та організації мережі військових навчальних закладів. За часів Директорії — помічник Головного інспектора Армії УНР, очолював Інструкторську школу старшин, продовжував військово-наукову діяльність. У серпні 1919 р. — начальник штабу Головного Отамана об’єднаних армій ЗОУНР і УНР. За участю Юнаківа було розроблено і блискуче проведено у серпні 1919 військову операцію з визволення від більшовицьких військ Правобережної України і звільнення Києва. У 1920 р. генерал-полковник М. Юнаків (єдиний у нашій армії генерал такого рангу) обійняв посаду військового міністра. Із січня 1921 р. — М. Юнаків у м. Тарнов: радник військового міністра, військовий міністр, член Вищої військової ради УНР, Ради Українського Центрального комітету в Польщі, очолював Українське військово-історичне товариство. Написав низку військово-історичних праць, автобіографічні «Матеріали для мого життєпису». Через тяжку хворобу з 1927 р. відійшов від активної громадської діяльності.
Помер Микола Юнаків 1 серпня 1931 р. на 59-му році життя, похований у м. Тарнув (Польща).
Залишити відповідь