2 липня 1951 р. у газеті “Правда” надруковано редакційну статтю “Проти ідеологічних ухилів у літературі”, в якій піддано критиці вірш Володимира Сосюри “Любіть Україну”: “Оспівує якусь одвічну Україну… поза часом, поза епохою… без сталінських п’ятирічок, без колгоспного ладу. …під такою творчістю підпишеться будь-який недруг українського народу з націоналістичного табору, скажімо, Петлюра, Бандера…”.
Вірш, написаний Володимиром Сосюрою у травні 1944 р. у визволеному від нацистів Києві, під час війни широко експлуатувався агітаторами, удостоєний Сталінської премії, хазяїн дозволив зашельмувати.
10 липня 1951 р. газета “Радянська Україна” надрукувала статтю поета Андрія Малишка “За ідейну чистоту літератури проти націоналістичних рецидивів”, у якій засудила вірш Володимира Сосюри “Любіть Україну”. Вірш був заборонений до друку. Після заборони вірша, Володимира Сосюру перестали друкувати. Заборону на публікацію вірша “Любіть Україну” зняли у 1958 р.
Того ж дня, 2 липня 1951р. між студентами Харківського університету з’явилися анонімні листівки-відповідь газеті «Правда» з переспівом поезії В. Сосюри «Любіть Україну»:
Любіть Україну, як хочте любіть,
Як вітер, як трави, як води,
Та тільки мовчіть і про це не кажіть,
Бо вб’ють вас при першій нагоді.
Любіть Україну у сні. Наяву
Не вільно любить Україну, ні вроду її все живу і нову,
Ні мову її солов’їну.
Під «братнім народом»,
Мов путом міцним.
Закута вона вже віками.
Любіть Україну лиш серцем своїм,
А «старшого брата» словами.
Збірник «Зросійщення України», стор. 85
