15 червня 1917 року у Києві відбулося засідання Комітету Центральної Ради. Було утворено Генеральний секретаріат, вищий виконавчий орган (уряд майбутньої автономії).
1. Голова Генерального Секретаріату УНР (прем’єр), письменник Володимир Винниченко. Освіту здобував у гімназії, потім два курси юридичного факультету Київського університету св. Володимира. У 23 роки був виключений із вишу, арештований. Після втечі з Лук’янівської в’язниці працював у ЗМІ.
2. Заступник голови Генерального Секретаріату УНР (віце-прем’єр), літературний критик Сергій Єфремов.
3. Міністр фінансів Христофор Барановський.
4. Генеральний секретар земельних справ Борис Мартос, батько гривні.
5. Міністр оборони Симон Петлюра.
6. Міністр юстиції, журналіст Валентин Садовський.
7. Міністр освіти Іван Стешенко, письменник, перекладач розпочав українізацію освіти.
8. Генеральний секретар продовольчих справ Микола Стасюк.
9. Генеральний писар публіцист Павло Христюк.
Після засідання члени секретаріату вийшли з будинку Центральної Ради та пішки пішли на Прорізну і сфотографувалися у фотоательє. Ось ця світлина: Перший Генеральний секретаріат Центральної Ради. Сидять: С. Петлюра, С. Єфремов, В. Винниченко, Х. Барановський, І. Стешенко; стоять: Б. Мартос, Н. Стасюк, П. Христюк. В овалі – В. Садовський.
Як склалися долі членів першого українського кабміну?
1. Володимир Винниченко – голова Генерального секретаріату, генеральний секретар внутрішніх справ, автор майже всіх декларацій і законодавчих актів УНР (I Універсал Центральної Ради, Декларація Генерального секретаріату). Через виникнення протиріч Винниченко вийшов із уряду, але через місяць знову його очолив. Після сварки з Петлюрою виїхав за кордон. Прожив 70 років, помер 6 березня 1951 року, похований у французькому місті Мужені (25 км на південний захід від Ніцци).
2. Сергій Єфремов Освіту здобув у Київській духовній семінарії, 1901 року закінчив юридичний факультет Київського університету; став професійним публіцистом. У 1917–1918 рр. Сергій Єфремов заступник Голови Центральної Ради, Генеральний секретар міжнаціональних справ в уряді Української Народної Республіки. Інтелігентний свідомий українець займався науковою роботою: академік Всеукраїнської Академії наук з 1919, віце-президент ВУАН – з 1923 року завідував історико-філологічним відділом академії, очолював Комісію для складання біографічного словника діячів України, Раду Історико-літературного товариства. 62-річний вчений загинув 10 березня 1939 року (за три місяці до закінчення терміну ув’язнення) в одному з таборів ҐУЛАҐу. Могили немає.
3. Христофор Барановський, син селян, самоук без середньої освіти, діяч кооперативного руху; протягом 1917-18 років видавав у Києві кооперативну газету «Комашня». Був міністром фінансів УНР. Емігрував до Німеччині, згодом до Бразилії. Помер у 66 років. Похований у Сан-Паулу 1941 року.
4. Борис Мартос, нащадок старого козацького роду. Освіту здобував у гімназії та Київському університеті (правник). Батько гривні. Після утвердження Директорії у грудні 1918 р. призначений міністром продовольчих справ в уряді В. Чехівського; очолював Раду Народних Міністрів УНР, обіймав посаду міністра фінансів. У 1920 р. емігрував до Німеччини, згодом — до ЧСР. Займався науковою роботою та підготовкою фахівців для української кооперації. З 1958 р. жив у США. Помер на 98-му році життя. Спочиває на православному цвинтарі Св. Андрія у Бавн-Брук, Нью-Джерсі.
5. Симон Петлюра. Виключений із духовної семінарії, працював рахівником, журналістом, отримував матеріальну допомогу від Євгена Чикаленка. Убитий у 47 років. Похований на кладовищі Монпарнас у Парижі. 40 польських ґенералів у день похорону Симона Петлюри стали на коліна в костьолі у Варшаві.
6. Валентин Садовський закінчив Острозьку гімназію, Київський університет (право). член «Центральної» та «Малої Рад», генеральний секретар судових справ, народний міністр праці УНР, професор Української господарської академії в Подебрадах, очолював кафедру економічних наук Українського наукового інституту у Варшаві, член «Наукового товариства ім. Т. Шевченка».
12 травня 1945 року військова контррозвідка Першого Українського фронту заарештувала у Празі професора Українського вільного університету Валентина Садовського. Більше двох років тривало розслідування його справи. 24 листопада Валентин Васильович загинув у Лук’янівській в’язниці від рук кримінальних злодіїв. Могили немає.
7. Міністр освіти Іван Стешенко закінчив Полтавську класичну гімназію, потім історико-філологічний факультет Київського університету св. Володимира (1896) викладав у Київській жіночій гімназії. Вільно володів французькою, німецькою, іспанською, італійською, багатьма слов’янськими мовами. Член Старої Громади, зять Михайла Старицького. 45-річний Стешенко убитий у Полтаві 30 липня 1918 року невстановленими злочинцями. Похований на Байковому кладовищі в Києві (ділянка №2).
8. Микола Стасюк навчався у Петербурзькому гірничому інституті. Публікував наукові праці з економіки України. Був одним із засновників Української Центральної Ради. Після гетьманського перевороту 29 квітня 1918 року повернувся до кооперативної праці. За часів Директорії УНР — начальник постачання Армії УНР у Кам’янці-Подільському. Деякий час жив у еміграції. 1920 року повернувся в Україну. Був співробітником ВУАН з окремих доручень. 1931 року заарештований у справі «Українського національного центру». У 1940 році був звільнений, жив у Маріуполі, працював сторожем у міському парку. За німецької окупації був редактором «Маріюпільської газети».
Загинув 58-річний учений 1943 р. (точна дата невідома). Місце поховання невідоме.
9. Павло Христюк, кубанський козак, випускник Київського політехнічного. Член Центральної та Малої Рад. Співавтор земельного закону від 31 січня 1918 р. Міністр внутрішніх справ в уряді Всеволода Голубовича. Очолював Міністерство народної освіти з 29 січня до 10 березня 1918 р. З 1919 року на еміграції у Відні. 1924 — повернувся в Україну, працював у Товаристві робітників науки і техніки для сприяння соціалістичному будівництву (Харків, 1928–1931), співробітничав у журналі «Червоний Шлях». Заарештований 2 березня 1931 р. за справою «Українського Національного Центру» і засуджений до ув’язнення. Помер 47-річний Христюк 19 вересня 1941 року в одному з концтаборів «Севвостлаґу» (Хабаровський край). Могили немає.
Залишити відповідь