16 квітня 1831 р. на хуторі Парк-Трудолюб Миргородського повіту на Полтавщині помер 70-річний історик, письменник Мартос Іван Романович.
Він побачив світ 1760-го у козацькій столиці – м. Глухів Ніжинського полку, Сумщина. Праправнук Мартина Мартоса, лубенського полкового судді (1698-1706), син значкового товариша Романа Мартоса, двоюрідний брат історика О.І.Матроса, племінник скульптора Івана Петровича Мартоса. З дитинства Ванько засвоїв «терпи, козак, отаманом будеш!» Терпів, хоч отаманом (гетьманом) не став, тільки кабінет-секретарем гетьмана Кирила Розумовського. Як він до цього дійшов?
Мав перші уроки від батька, який на дозвіллі вирізьбив іконостас і скульптури ічнянської церкви. Здобув освіту Іван Мартос у Києво-Могилянській академії, по закінченні якої (1778) був військовим. У 1786—1792 рр. служив у Київській верхній розправі. Був секретарем у гетьмана К. Розумовського. У 1796 р. супроводжував у подорожі Україною останнього польського короля Станіслава-Августа Понятовського. З 1796 до 1816 – столоначальник і директор департаментів у Міністерстві юстиції (Санкт-Петербурга). У 53 роки став колезьким радником, кавалером орденів св. Анни II ст. і св. Володимира IV ст. У 1815 р. пішов у відставку, жив у Глухові, потім у Полтаві, в Кибинцях, де уклав каталог бібліотеки міністра юстиції Дмитра Трощинського.
Цікавився Іван Мартос творчістю Григорія Сковороди, познайомився з учнем Григорія Савича – сенатором Василем Томарою; листувався з ним, близько знався. Дружив і листувався Мартос із етнографом, істориком, агрономом В. Ломиковським; приятель письменника В. Капніста.
Захопився дослідженнями історії Київської Русі, літописної спадщини Київської Русі. Десять років життя Мартос присвятив Києво-Печерській лаврі: був ченцем, збирав і переписував літописи, історичні документи в київських монастирях та архівах. Автор «Исследования банного строения, о котором повествует летописец Нестор» (1809).
В останній рік життя хворий самотній Іван Мартос переїхав до свого друга Василя Ломиковського в с. Парк-Трудолюб, де й помер 16 квітня 1831 р. Похований 70-річний Іва́н Рома́нович Ма́ртос у Трудолюбі на родинному цвинтарі Ломиковських. На знак своєї поваги до друга В. Ломиковський спорудив на його могилі пам’ятник (автор скульптор І. П. Мартос, дядько Мартоса). Поховання не зберіглося. Пам’ятник на могилі зруйновано за радянської доби.
Свій архів Іван Романович заповів другові Ломиковському, після смерті якого архів Мартоса придбав О.Лазаревський.
