23 лютого 1840 р. у с. Мала Березанка, Таращанського повіту, Київської губернії в маєтку бабусі-поміщиці народився Все́волод Володи́мирович Кресто́вський. Мати Всеволода, Марфа Йосипівна Товбич, була з давнього дворянського роду; її близька родичка Марія – дружина ректора Київського університету Михайла Максимовича. Його дід, батько – уланські офіцери. Батько воював під Севастополем у Кримську компанію, потім пішов у відставку. Служив у Петербурзі комісаром при госпіталі; жалування мав невелике, тому погодився, щоб дружина жила у своїх батьків.
До десяти років Сева виховувався на Київщині. Любив село, тварин, дружив із сільськими дітьми; для свого приятеля, сина двірника, Сева крав печиво зі столу, випрошував у матері гроші. Хлопчик рано навчився читати (багато книжок буквально поглинав), охоче малював, грав на роялі, співав українських пісень. Добра, розумна дитина з прекрасною пам’яттю отримала ґрунтовну освіту від матері та чотирьох учителів; вільно спілкувався німецькою, українською та французькою. З роками навчився спілкуватися англійською та польською, знав основи японської. А що вже казати про арго (феню)? Він же уклав перший словник кримінального жаргону в царській Росії.
Після переїзду до Санкт-Петербургу навчався в першій гімназії для дітей дворян (1850–1857): різки, зубріння, малоосвічені викладачі-іноземці. Гімназист почав писати вірші, перекладав Вергілія, Горація, Ґете, Сапфо, Т. Шевченка (два вірші); з четвертого класу добрався до прози, описував побут українського села. Вчитель словесності письменник Василь Водовозов помітив талант Севи, підтримав його. Якось оповідання «Вдовиця» гімназиста Крестовського потрапило до рук інспектора; той визнав твір «скабрезным» і «предал сожжению». Гімназист Крестовський відвідував літературні гуртки. Його поезії стали популярними піснями, вірш «Под душистою ветвью сирени» (1857) – циганським романсом. https://www.liveinternet.ru/users/komrik/post423287268/ sireni-vsevolod-krestovskij-1857g./
Він читав свої твори, сипав анекдотами, кепкував – швидко ставав душею товариства, але не тримався лідерства. Про себе Сева розповідав неохоче, не любив пліток, ніколи нікого не видав, не зрадив. Федір Достоєвський говорив: «Милый, благородный мальчик!»
Після гімназії Сева навчався на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького університету. Кометою з’являвся перед сесією, потім знову зникав. Тоді ж він познайомився з родиною де Сен-Лорана, закрутив роман із однією з дочок. Сева надумав написати великий роман на кшталт «Паризьких таємниць» Ежена Сю, почав збирати матеріали.
У 1859 р. сім’я Крестовського розорилася, тому «за станом здоров’я» Всеволод залишив університет, підпрацьовував репетиторством. Серед учнів Крестовського був 19-річний помічник поліцейського наглядача Сінного ринку Іван Путилін (у майбутньому відомий слідчий). Вдячний учень познайомив учителя з кримінальним світом СПб: брав із собою на облави, допити, допоміг із доступом до судово-поліцейських архівів. Всеволод Крестовський захопився вивченням кримінального життя, психологією злочинців і слідчих. Уклав перший словник арго у імперії. Щоб допомогти матері, Сева подався заробляти гостросюжетними, психологічними, легко написаними оповіданнями у журналі «Русское Слово» Аполлона Григор’єва (видання оплачував граф Кушельов-Безбородько).
Крестовський шанував щедрі дегустації в модному шинку Єремєєва біля Аничкова мосту, не пропускав нагоди завітати до нічних метеликів, актрисок. На вечорі у актриси Санкт-Петербурзьких Імператорських театрів К.В. Гриневої Сева закохався у її дочку – Варвару Дмитрівну, теж актрису. 22-річний Крестовський і 20-річна Варя обвінчалися. Батьки молодого були проти цього шлюбу, тому за весільного батька був племінник князя Безбородька – граф Кушельов-Безбородько. Приймати будь-яку допомогу від батьків Крестовський гордо відмовився, тому молодята обжили пусту дачу на Петровському острові, ліжок не мали – спали на сіні. До закоханого поета часто приходила муза, і Крестовський видав двотомник поезій. Його знали як музиканта, художника, оповідача, декламатора, майстра експромтів. Балада Крестовського «Ванька-ключник» стала народною піснею.
У гості до молодят повадилися граф Кушельов-Безбородко, скульптор Михайло Микешин, брати-художники Маковські, письменник Микола Лєсков. Часом Крестовський брав своїх гостей на екскурсії, водив у найвідоміші пітерські генделики – “Вяземську лавру”, “Малинник”, “Йорші”. Щоб не виділятися, вони переодягалися в лахи, але інколи їх викривали і влаштовували бійки.
Прийшло визнання, гроші. Народилася дочка Маша, яка теж стала письменницею (Марія Картавцева). А Варвара Дмитрівна запаніла, вирішила, що дружина відомого письменника мусить носити тільки справжнє каміння, не біжутерію; звідси непорозуміння, сварки – і розлучення (1863).
Крестовський продовжив дослідження підземних нетрів криміналітету. Допомогла й міська влада: генерал-губернатор Петербурга князь Суворов видав Крестовському дозвіл на вільне відвідування в’язниць, лікарень, а князь Хованський, прокурор, дозволив користуватися судовими архівами. Так письменник збагатився матеріалами для написання першого кримінального роману. Аби не ятрити душу спогадами про дружину, погодився стати членом-літератором комісії, що досліджувала підземелля Варшави (1865—1866). Написав нариси «Катакомби Фара», «Пан Пшепендовський», «Підземний хід» (1867), «Під каштанами Саксонського саду». У Польщі він розпочав творити рукопис «Петербурзькі нетрі». У 1864-1866 рр. роман було опубліковано в журналі “Отечественные записки”. Авантюрний сюжет подавав історію двох поколінь князів Шадурських, героями роману була суміш вершків суспільства і падлюк. Автор описав добре вивчені нічліжки, привати, буцегарні. За мотивами роману Всеволода Крестовського «Петербурзькі нетрі» зняли 60-серійний телесеріал «Петербурзькі таємниці».
Твір зробив Крестовського відомим і модним автором, а де слава, там заздрість і плітки… О, що творили язики «добродіїв»! «Він працює на охоронку!», – шепотіли одні. Друзі-письменники кидали роздратовані оцінки: «Ты все трубишь!» (Микола Лєсков); «Развратом ума пересиливается его прекрасное и мягкое сердце: самолюбие заставляет его скакать сломя голову» (Аполлон Григор’єв). Тих, хто вважав письменників опозиціонерами влади, обурювало перебування Крестовського у складі урядової комісії у Варшаві. Поляки відвернулися від Всеволода, як від зрадника. І відійшов письменник від кримінальної тематики, узявся за тревелоги: 1867 рік присвятив мандрам по Волзі (нарис «По дорозі», 1867).
1868 року вступив унтер-офіцером в 14-й уланський Ямбургзький полк, розквартирований у Гродному. Звичайний юнкер (найнижчий чин)!
В 1873 році випустив «Історію 14-го уланського Ямбурзького полку»,
в 1874 році був переведений у гвардію.
В 1876 році, за пропозицією Олександра ІІ, склав «Історію лейб-гвардії Уланського Його Величності полку».
У 1877 р. почалася війна з турками і Крестовського уряд командирував до штабу діючої Дунайської армії, редагував газету «Військово-летючий листок», писав статті в газету «Урядовий вісник». Цар любив читати кореспонденції Крестовського, залишаючи помітку: «Читал с особенным удовольствием». Брав відчайдух участь у російсько-турецькій війні (1877–1878). У кінці грудня 1877-го – рвучкі хуги, солдати по пояс у снігу, а Крестовський керував розчисткою шляху до Траяну, потім воював у нічному бою за вершину перевалу. Брав Траянів перевал на Шипці, воював за Деда-апач на Балканах. Наступний рейд у лютому 1878-му завершився взяттям другої столиці Оттоманської імперії – Андріанополя. Балканські епопеї описав у двотомнику нарисів «Двадцять місяців у діючій армії». Отримав Крестовський іконостас орденів і хворобу нирок. Залишив «Нариси кавалерійського життя».
У 1880–1881 рр. Крестовський був секретарем при командуючому Тихоокеанської ескадри. Об’їхав світ у складі ескадри адмірала Лісовського, півроку пробув у Нагасакі з військово-дипломатичною місією. Писав статті про Далекий Схід, Японію, Китай та Туркестан.
З 1882 року чиновник особливих доручень при туркестанському генерал-губернаторові М. Г. Черняєві. Подполковник Крестовський брав участь у посольствах у Бухару та Хіву; розкопував могили в Самарканді. Одружився вдруге з 20-річною вдовою українкою Явдохою Лагодою, знайшлося їм п’ятеро дітей.
У 1884 був зарахований до міністерства внутрішніх справ. Видав « В гостях у еміра Бухарського. Щоденник мандрівника» (1884).
Багато мандрував Крестовський, а батьківщини не забував; дії багатьох його творів відбуваються в Україні. Наприклад, нариси «Вдоль австрийской границы» і «Русский город под австрийской маркой» присвячені Чернівцям, дія роману «Тьма Єгипетська» відбувається в губернському місті Українськ (Кам’янець-Подільський).
З літа 1892 року та до кінця життя генерал-майор Крестовський був редактором газети «Варшавський вісник» при генерал-губернаторі Царства Польського Йосипові Гурко. Кохана дружина, люблячі діти – жити б та й жити…
Застудився і почали прогресувати хронічні хвороби печінки та нирок.
30 січня 1895 р. у Варшаві на 55-му році упокоївся автор першого словника кримінального сленгу, першого кримінального роману, перших тревелогів – поет Все́волод Кресто́вський, батько письменниці Марії Картавцевої та скульптора Ігоря Крестовського, дід художника Ярослава Крестовського. Був похований у Олександро-Невській лаврі, перепохований на Літераторських містках Волкового кладовища Санкт-Петербурга поряд із Лєсковим, Тургенєвим і Салтиковим-Щедріним. У 1946 р. на могилі Крестовського син-скульптор Ігор Крестовський встановив пам’ятник.
