Іва́н Адрія́нович Фе́щенко-Чопі́вський — учений-металург, міністр Центральної Ради та Директорії. Чопик, чіп… Чіп – корок горілчаної або винної діжки, тому про не дуже тверезу людину казали: «П`яний, як чіп». Був серед козаків Гнат Чіп – умів напої дегустувати і вправно воювати. Був Гнат Чіп родичем гетьмана України Івана Виговського — з села Вигів на Житомирщині. 15 тисяч гектарів ґрунтів отримав Гнат за військові заслуги від польських королів. От і виникло на Житомирщині село Чоповичі. Гнатові нащадки Потап, Прокіп та Андрій Чопи запаніли: отримали підтвердження шляхетського стану і стали називатися Чопівськими. У 1842 р. у Андрія Антоновича та Олени Фещенко-Чопівських народився син Адріян. Здобувати освіту він поїхав до губернського Житомира, де й отримав посаду на пошті. Так Адріян Фещенко-Чопівський опинився в старовинному містечку Чуднові, де він отримав призначення на посаду начальника поштової контори. Згодом одружився з дочкою священика з села Волосівки Марією Янчинською (батько – українець, мати – полька).
Оселилися молоді на хуторі Чоповичі біля Чуднова. 20 січня 1884 р. знайшлася їм друга дитина – синок Іван. Дитина, як дитина: не геній, не вундеркінд; от тільки був малий, мов старий: що надумає – здійснить. У Чуднові Івась провів дитинство, закінчив чуднівську двокласну школу. У 1893 р. Іван Фещенко-Чопівський вступив до підготовчого класу Першої Житомирської класичної гімназії. Навчався хлопець з перемінним успіхом, деякі предмети давалися йому особливо важко. У лютому 1901 р. помер батько, мати разом із меншою Санею перебралася в Житомир. Іван закінчив гімназію, отримав диплом.
Подальший шлях обрав раціонально, плануючи, що має утримувати себе та рідних. 1903 р. Іван Фещенко-Чопівський успішно склав іспити до Київського політехнічного інституту на хімічний факультет, щоб вивчитися на технолога-цукроварника. Коли у 1905 р. інститут було закрито, Фещенко-Чопівський був на практиці в Андрушівській цукроварні, що належала родині Терещенків. Навесні 1906 р. Фещенко-Чопівський був на Катеринославському (м. Дніпро) та Олександрівському (м. Запоріжжя) заводах сільгоспмашин. Після поїздки Іван залишив хімію і пов’язав свої наукові інтереси з металургією. Фещенка-Чопівського підтримав металург-винахідник професор В. Іжевський, у якого Іван працював асистентом на кафедрі. Іван замислився над таємницею німецьких колоністів із Верхньої Хортиці. Чому їхні кустарні лемеші для плугів були якіснішими за заводські вироби? Іван Фещенко-Чопівський виявив секретну добавку — висушені кінські кізяки. Науковець додав у метал точно визначену кількість солей калію й азоту, а невдовзі розробив наукову базу цементації сталей спеціальними добавками. На Всеросійському з’їзді металургів у Петербурзі в 1911 р. доповідь молодого вченого привернула увагу фахівців і урядовців. Наукові досліди цементації заліза принесли Фещенку-Чопівському міжнародне визнання, він отримав нагороду – дворічне стажування за кордоном: Бельгія, Німеччина, Англія. На початку Першої світової вчений стажувався в Німеччині.
Після повернення до Києва він – співробітник Воєнно-промислового комітету з питань розподілу палива й металів. 
Зібрані під час поїздок Україною матеріали використав для написання першої україномовної «Економічної географії» для середніх шкіл, а також праць «Природні багатства України» і «Цукрова промисловість України». Він викладав неорганічну хімію (серед його учениць була киянка Алла Тарасова, майбутня акторка), вів факультативи з металургії.
У 1917-му р. Фещенка-Чопівського обрали головою Київської губерніальної ради, був членом малої Центральної Ради; в уряді В. Винниченка отримав портфель міністра промисловості, активно виступав за проголошення самостійної, незалежної Української Народної республіки. В кабінеті прем’єра Всеволода Голубовича Фещенко-Чопівський посів пост міністра торгу й промисловості. Цю ж посаду він займав і після утворення Директорії в листопаді 1918 р. За часів гетьмана Скоропадського Іван Фещенко-Чопівський за критику режиму потрапив до в’язниці. Втім його випустили з вимогою: добровільно виїхати за кордон. За Директорії Івана Фещенка-Чопівського призначили спочатку першим заступником міністра торгу і промисловості, згодом підвищили до міністра народного господарства, але у квітні 1919 року відправили до Румунії заступником посла УНР. У Бухаресті в 1920 р. народилася донька Ірина (Орися).
У найскладніші часи Фещенко-Чопівський очолив Раду Республіки (український парламент в екзилі), що діяла на території Польщі упродовж 220 днів (аж до 15 серпня 1921 року) представляти інтереси УНР та її громадян.
У 1922 р. громадянина УНР Івана Фещенка-Чопівського запросили до Кракова в Гірничу академію для організації відділу металургії (гути). Нелегко було: польською мовою не володів; поляком писатися відмовився, громадянства Польщі не прийняв; віз із собою вагітну дружину та малолітню дочку. 30 березня 1923 р. у Івана та Зінаїди Чопівських (Лукіна) народився син Юрій. Родина з двома дітьми до 1926 р. жила в аудиторії Краківської гірничої академії. Доводилося працювати на двох роботах. 
Івану Фещенкові-Чопівському, якого запросили на посаду начальника Дослідної станції на гуті у Шлеську, встановили втричі вищий оклад, ніж він отримував у гірничій академії.
Іван Андріянович створив спеціалізований гутний (металургійний) факультет Гірничої академії у Кракові, сформував польську наукову школу металознавства. Створив і очолив дослідний осередок на металургійному заводі «Фріденсгітте».
І при напруженому ритмі життя Іван Фещенко-Чопівський брав участь у роботі українських організацій на території Польщі — Наукового товариства імені Т. Шевченка та «Просвіти», був одним із співзасновників фонду ім. Симона Петлюри, з якого оплачували навчання українських студентів у польських вишах. Професор їздив до Львова – читав лекції слухачам нелегальної української Політехніки.
Коли у часи «українізації» більшовики запропонували вченому «визнати помилки» та повернутись до радянської України на наукову роботу, Іван Фещенко-Чопівський відповів: «Мені каятись ні в чому».
У листопаді 1927 р. він захищав докторську дисертацію з проблем цементації заліза, спеціальних сталей з присадками кобальту, нікелю, бора, берилію. На захист приїхав президент Польщі Ігнаці Мосцицький. Після того Іван Андріянович, доктор Варшавської політехніки, очолив дослідний центр металургійного концерну «Байльдон»; науковий консультант технічної дирекції Державної Збройовні — центрального управління з розробки і випуску озброєння для армії Польщі. Він налагодив виробництво спеціальних сталей, особливо міцних для артилерійських стволів.
Протягом 1930-1936 рр. дійсний член Польської АН Фещенко-Чопівський випустив три томи фундаментальної праці «Металознавство» на матеріалах власних досліджень.
Вченого обирали членом науково-технічних товариств у Німеччині, Англії та США, членом-кореспондентом Польської академії наук, його нагородили Золотим хрестом за заслуги.
У роки німецької окупації Польщі наукова діяльність вченого фактично припинилась. Він жив у Катовіце, був технічним консультантом заводу «Байльдон». Написав «Хроніку одного життя». За доносом, що 60-річний Іван Фещенко-Чопівський турбується про українських остарбайтерів, його арештувало гестапо і три тижні тримало в ув’язненні, поки впливові німецькі науковці-металурги, які навчалися за книжками нашого земляка, не домоглися звільнення.
У січні 1945 р. Червона Армія прийшла в Польщу. Офіцери горезвісного воєнно-політичного відділу СМЕРШ («Смерть шпигунам») заарештували Фещенка-Чопівського. Син Юрій втік на Заход, жив у США. У 1949 р. після страждань та довгої недуги померла дружина професора. Орися залишилася у Катовіце.
«Старого петлюрівця» вивезли до Києва. Там він працював на відбудові Хрещатика. У Києві військовий трибунал засудив науковця на 10 років таборів.
Вченого було заарештовано і засуджено до 10 років заслання в один із таборів «Біломорбуду» в Карелії, де працював офіційно лаборантом, а фактично — головним консультантом з налагодження роботи металургійного заводу. У кінці 1949-го етапований до Інти. Після важкого захворювання кинули в табір смерті Абезь (в перекладі з мови народу комі «Ясна долина»), розташований на 5 км північніше Полярного кола. Там 2 вересня 1952 року від голоду Іван Фещенко-Чопівський помер.
