Зрадники наче туалетний папір: чужі держави їх використовують і з огидою викидають, на своїй землі гидують згадувати…
21 січня 1895 року, народилася Василевська Ванда – дочка Леона Василевського – учня Томаша Массарика, письменника-україніста, перекладача з української; міністра закордонних справ Польщі (1918-1919); в 1920—1921 — посла в Естонії; директора Інституту Дослідів Національних Справ (1924—1936).
Жила в Кракові, закінчила гімназію, університет (факультет журналістики); мала досвід двох шлюбів: із чоловіком-шахтарем і професійним революціонером. У 1939 р. 34-річна революціонерка з чоловіком і дочкою переїхала в приєднаний до УРСР Львів і взяла радянське громадянство. Дуже скоро письменниця Ванда Василевська проявила таланти: у 1940 р. її обрали депутатом до Верховної Ради СРСР, наступного року вступила до лав ВКП(б), написала особисто Сталіну скаргу, що Євген Березняк «извращает понимание национальной политики», переводячи школи на українську мову навчання. Сталін прихильно ставився до товариша Ванди, тому вислав московських гостей для перевірки.
У часи радянсько-німецької війни Ванда була розвідником, полковником-агітатором. Корнійчук служив у Червоній армії: політпрацівник політуправління Південно-Західного фронту, кореспондент центральних газет і партизанських видань. Серед творів воєнних років найвідоміша його п’єса «Фронт» (1942), написана за особистою вказівкою і з правкою Сталіна, де критиковано старих генералів, які не вміли воювати в нових умовах. Уже тоді Корнійчук став офіційним мільйонером, на власні кошти купував танки.
Коли Олександра Корнійчука познайомили з товаришкою Вандою, він жахнувся: монумент із ногою 42-го розміру, пропахчений цигарками, загорнутий у шинель. Але він потребував «політичного шлюбу», а вона ж вдовиця. Корнійчук завершив суперечки з першою дружиною за картини та майно, забув Шарлоту Мойсеївну Варшавер, її темперамент медузи. І хоч молодим бракувало кохання, але феєрверк нагород і посад компенсував усе:
О. Корнійчук – Голова Спілки письменників УРСР в 1938–1941 й в 1946–1953 рр.; академік АН СРСР (1943); у лютому-липні 1944 р. – міністр закордонних справ УРСР; п’ятиразовий лауреат Сталінської премії (1941, 1942, 1943, 1949, 1951);
В. Василевська писала тільки польською – тричі лауреатка Сталінської премії (1943, 1946, 1952); за її повістю у 1943 р. поставлено фільм «Райдуга», що за чутками начебто отримав Оскара. В дійсності картина відзначена Головним призом асоціації кінокритиків США та Вищою премією газети «Daily News» «За кращий іноземний фільм в американському прокаті 1944 року», а також призом Національної ради кінооглядачів США.
Була В. Василевська головним редактором газети «Радянська Польща», головою Спілки польських патріотів.
«Не родина, а банда – Корнійчук і Ванда,» – ходило Україною у сталінські часи. Їх оголосили класиками ще за життя, їхні «одоробки» включили до шкільної програми, але після смерті Сталіна її творчість була практично забута, його шедеври забуття забрало пізніше.
У Києві Корнійчукові належала двоповерхова квартира на Шовковичній та дача. 
Містом ходили легенди, що радянський мільйонер О. Корнійчук викликав касира ощадкаси додому й отримував гроші з книжки, бо дуже боявся виходити з дому. Розповідали, що Ванда жила в одних кімнатах квартири, а в інших – О. Корнійчук із юною Мариною Захаренко (акторка, молодша на 17 років, вага 45 кг, нога 35 розміру). Марина мала двох синів: старший Володимир Бортко, кінорежисер, зняв «Собаче серце», «Бандитський Петербург».
29 липня 1964 р. у Києві на 60-му році урвалося життя Ванди Василевської. Через 4 місяці Корнійчук одружився з Мариною.
