28 жовтня 1914 р., українські січові стрільці перемогли російське військо на горі Ключ під м. Сколе. Наступ і здобуття гори Ключ було доручено стрілецькій сотні Володимира Сроковського. Після посиленого обстрілу ворожих позицій стрільці, озброєні однозарядними гвинтівками системи Верндля, знятими з озброєння австрійської армії ще в 1888 році, пішли в атаку.
Учасник цього бою так описував його перебіг: «Стрільців щораз меншає. Одні поранені, інші вбиті. Нарешті головний приступ. Усі вцілілі швидко біжать уперед. Москалі подалися назад… одначе не всі це роблять. Багато москалів вискочило з окопів та наставило багнети проти нас; але стрільці в одну мить [прикладами гвинтівок] потрощили їм голови… Земля, червона від крові, густо вкрилася московськими трупами. Нарешті ми взяли московські окопи.»
Під час бою за Ключ 13 стрільців загинули, 14 було поранено, між ними і командант сотні Володимир Сроковський (помер від отриманих ран навесні наступного року).
Стрілецькі могили понищено вщент:
Лупали, копали, валили, палили…
Хоча б один хрест чи один монумент —
Немає — пропали стрілецькі могили.
А там українські стрільці січові —
Палкі «усусуси» — юнацтво безвусе…
Франкові онуки — його вартові…
Прости нам за них, милосердний Ісусе…
Бо хто ми, бо що ми без рідних могил?
Ставище безводе, пташище безкриле,
Румовище храму у хаосі брил…
Вернім Україні стрілецькі могили!
Без них наша пам’ять достоту, як мрець,
Як небо беззоре, як море безхвиле.
Таж он Симоненко, Тютюнник, Близнець —
Насипмо над ними стрілецькі могили.
Без них наша совість, як той боягуз,
Що страхом життя своє в’яже безсиле.
Таж он Івасюк, Миколайчук і Стус —
Насипмо над ними стрілецькі могили.
Щохвилі комусь уривається шлях.
Тож дай мені, Боже, — як з праху і пилу
Обернуся знов я на пил і на прах, —
Зведіть наді мною стрілецьку могилу.
вірш: Богдан Стельмах
музика: Віктор Морозов
1989
