11 березня 1990 р на своєму першому засіданні новообрана Верховна Рада Литовської РСР, більшість у якій отримали прихильники «Саюдісу», одностайно ухвалила акт “Про відновлення незалежної Литовської держави” і оголосила про вихід республіки зі складу СРСР. Вона стала першою із радянських республік, яка проголосила свою незалежність. Головою Верховної ради Литви став голова демократичного руху “Саюдіс” професор Вітаутас Ландсбергіс, прем’єр-міністром — Казиміра Прунскене.
Біля ВР Литви відбувся мітинг, на який зігнали радянських солдатів. Українки, чиї сини служили у війську СРСР, приїхали до Вільнюса і вмовляли воїнів не стріляти в литовців.
Зі спогадів Вадима Прохоренка: «Тоді чи не єдиний дійсно велелюдний був мітинг під ВР Литви, на завершення настромлені на шпичаки огорожі військові квитки скинули на купу і запалили, нівроку такий “піонєрскій костьор” вийшов із кількох тисяч воєнних білєтів, мій у тому числі
Не шини, звичайно, але теж смердюче, якимсь клеєм смерділо».
15 березня з’їзд народних депутатів СРСР на своєму засіданні оголосив незаконним рішення Литви і зажадав протягом двох днів відмінити закони, прийняті литовським парламентом. Радянське керівництво розпочало проти Литви економічну блокаду.
29 червня Верховна рада Литви відклала дату набуття чинності Акту про відновлення незалежності.
У січні 1991 р у Вільнюс були введені радянські танки і війська спеціального призначення, щоб змусити Литву відмовитись від виходу з СРСР.
У вересні 1991 року СРСР погодився визнати незалежність Литви, а також Латвії та Естонії.
