12 липня 1941 р. у Радянському Союзі ухвалено рішення про відправку на фронт із виправних таборів 577 тисяч в’язнів, котрі мали б кров’ю змити вину перед державою, воюючи у штрафних підрозділах.
У Червоній армії існувало два типи штрафних підрозділів: штрафний батальйон (чисельність близько 800 чоловік) і штрафні роти (зазвичай вони налічували 150-200 бійців). В авіаційних з’єднаннях нетривалий час існували штрафні ескадрильї. Штрафник, смертник у погонах, живий труп – розмовна назва бійця штрафного військового підрозділу.
За весь час війни на фронті існувало всього 65 окремих штрафних батальйонів (не одноразово, а взагалі) і 1037 штрафних рот.
З 1942 по 1945 рік постійно проіснував лише один-єдиний штрафний батальйон – 9-й окремий.
Першою штрафною ротою, яку сформували 25 липня 1942 року під час радянсько-німецької війни, була Армійська окрема штрафна рота 42-ї Армії Ленінградського фронту. У складі 42-ї Армії вона воювала до 10 жовтня 1942 року і була розформована.
Останньою штрафною ротою, яка ніколи не кричала «Ура!», була 32-а армійська окрема штрафна рота 1-ої Ударною Армії, розформована 6 червня 1945.
За всі роки Великої Вітчизняної війни через штрафні частини пройшло, за деякими даними, 427 910 осіб. Якщо врахувати, що за всю війну через збройні сили СРСР пройшло 34476700 чоловік, то частка бійців і командирів (офіцерів) РККА, які пройшли через штрафні частини за весь період Великої Вітчизняної війни, становить приблизно 1,24%. Смертність штрафників була у 3-6 разів вищою.
Пісня «Штрафні батальйони» Володимира Висоцького вперше прозвучали у фільмі «Я родом з дитинства» (1966), де актор зіграв скромну роль танкіста.
«Всего лишь час дают на артобстрел.
Всего лишь час штрафбату передышка.
Всего лишь час до самых главных дел
Кому до ордена, а большинству – до «вышки».
«Считает враг – морально мы слабы,
А нам считать приходится патроны.
Вы лучше лес рубите на гробы!
В прорыв идут штрафные батальоны!»
В. Висоцький
