24 червня 1913 р. у селищі Пінто, поблизу містечка Естеван у Саскачевані народився Павло Юзик, канадсько-український політик, історик і громадський діяч, академік.
Його батьки – українські переселенці з Галичини. Татко майбутнього сенатора, Мартин Юзик прибув у 1904 р. до Канади, працював шахтарем, згодом переїхав з родиною в Саскатун, де працював на млині. Мати – Катерина (з дому Чабан).
У середній школі Павло був відмінником, отримав оцінку 100 % («відмінно») на випускних екзаменах із математики та фізики в одинадцятому класі. Мав Павло багато улюблених занять: спорт, музика (грав на скрипці, керував оркестром), акторство. В старшій школі грав у хокей, баскетбол, футбол, був членом команди спринтерів і капітаном чоловічої футбольної команди.
Вступив у Саскатунський педагогічний коледж у 1932, який закінчив із відмінними оцінками; з 1933 р. був тренером дівочої баскетбольної команди педагогічного коледжу. Працював і жив у однокімнатній школі сільського району «Гаффорд», провінція Саскачеван, де викладав у 1-10 класах. Непоказний учитель закохався у першу красуню села 8-класницю Марію, дочку фермера Багнюка. 
12 липня 1941 р. Павло з Марією (з дому Багнюк) одружилися; Марія вправно розписувала писанки, вишивала, готувала геніальні пампушки. З’явилося у сім’ї четверо дітей: син Теодор та дочки — Євангеліна, Вікторія, Віра.
У 1942 р. Юзик вступив добровольцем до канадської армії, перебував на посаді унтер-офіцера та займався підготовкою офіцерів. У 1943 році повернувся на університетські студії в Саскачеванському університеті, завершив навчання бакалавром мистецтв, а в 1947 році — спеціалістом-істориком. У 1951 році Павла Юзика призначили на посаду помічника професора слов’янознавства та історії в Манітобському університеті, а в 1958 році — підвищено на асоційованого професора історії та слов’янознавства. У Манітобському університеті, спільно з Оноре Юуак, уклав підручник «Українська читанка» (англ. «Ukrainian Reader»), яким згодом користувалися і вчителі в середніх школах степових провінцій Канади. Працював професором історії і славістики в Манітобському (1958—1963) й Оттавському (1966—1978) університетах.
У 1952-63 рр. Павло Юзик виконував обов’язки скарбника, секретаря, віце-президента та президента Манітобського історичного товариства; у роках 1958-63 був редактором річників історичних праць того ж товариства, а з 1958 до 1963 роки співредактором його щоквартального історичного журналу. Згодом став головою групи вивчення етнічних груп, яка спонсорувала вивчення історії етно-культурних груп провінції Манітоби.
Молодому історику Манітобське історичне товариство запропонувало підтримку в написанні історії українців у Манітобі: згодом його працю опубліковано у 1953 році під назвою «Українці в Манітобі — Соціальна Історія». У 1949 році поступив на аспірантуру в Міннесотському університеті: у 1953 році завершив курсову роботу, а в 1958 році — докторську дисертацію і одержав звання Доктора філософії з історії.
Із 1963-го р. Павло Юзик – сенатор від Прогресивно-консервативної партії. Канада пам’ятає першу промову Юзика в сенаті 3 березня 1964 р., коли смаглявий, середнього зросту сенатор Юзик впевнено вийшов на трибуну, говорив вільно, без нотаток, як то кажуть французи, «à bâtons rompus», про культурне й політичне життя української громади в Канаді.
Напружений ритм життя, знімав втому сенатор на рибній ловлі, купанні в океані.
У 1982 УВУ нагородив професора Павла Юзика почесним докторатом за заслуги у ділянці історії україноканадців. Тоді ж лікарі поставили смертельний діагноз – рак, він нікому не розповідав про це, зумів спростувати медичні прогнози, прожив ще три роки. Його кандидатуру було подано на посаду генерал-губернатора Канади, Павло Юзик вважав, що етнічний генерал-губернатор – це прогрес для Канади. Він був налаштований робити світ кращим усіма способами, але рак вбив його на 73-у році. Похований Павло Юзик 14 липня 1986 в Оттаві.
Джерело: Вікіпедія
