14 – 15 березня 1923 р. в Парижі відбулася Рада послів великих держав (Антанти) — Великої Британії, Франції, Італії та Японії. Глибоко стурбована долею України Антанта визнала тимчасовий протекторат Польщі над Східною Галичиною та Західною Волинню, «щоб захистити цивільне населення від небезпеки більшовицьких банд».
Це рішення стало крахом українських визвольних змагань на міжнародній арені та останнім етапом розподілу українських земель між чотирма державами – СРСР, Румунією, Чехословаччиною та Польщею.
135 тис. кв. км. української етнічної території, 9,3 млн населення (7 млн. з яких становили етнічні українці), опинилися у складі ІІ Речі Посполитої. Моноетнічна Польща перетворилася на багатонаціональну державу, в якій найчисельнішою етнічною групою були українці (20% всього населення новоутвореної держави).
Це рішення стало крахом українських визвольних змагань на міжнародній арені, останнім етапом розподілу українських земель між чотирма державами – СРСР, Румунією, Чехословаччиною та Польщею.
Українці Галичини не визнали рішення Ради послів Антанти. У березні 1923 р. галицькою землею прокотилася хвиля мітингів та акцій протесту. 24 березня 1923 р., на площі святого Юра у Львові було складено урочисто присягу: «Ми, український нарід, присягаємо, що ніколи не визнаємо панування Польщі над нами і використаємо кожну нагоду, щоби скинути зненавиджене ярмо польської неволі і з’єднатися з великим українським народом в незалежній, всі українські землі обіймаючій, державі!»
У березні 1923 р. Ліквідаційна комісія на чолі з К. Левицьким ухвалила рішення про розформування урядових установ і розпуск дипломатичних представництв і місій ЗУНР за кордоном.
Диктатор ЗУНР Є. Петрушевич подав у відставку, переїхав до Берліна, де продовжив політичну діяльність як президент УНРади. Виступаючи на засіданні Ліги Націй, він підсумував розчарування українських політичних сил допомогою західних держав: «Лише голослівними заявами і протестами, лише пасивним чеканням на ласку світу український нарід нічого не осягне, коли не підтвердить своєї волі до державної незалежності активною боротьбою».
