23 вересня 1648 р. польський хроніст Домінік Острозький із соромом записав: «Такої ганьби армія Речі Посполитої ще не знала. Це найганебніший день Речі Посполитої».
Починалося 21 вересня, коли під с.Пилявці (Хмельниччина) зустрілося військо Польщі та повстанське військо Богдана Хмельницького.
Наступного дня 22.09 бою не було.
«Важко описати ганьбу тієї ночі», — писав польський історик і поет С. Твардовський про 23 вересня. Дисципліновані загони козаків, підкріплені татарами-союзниками, пішли у наступ, розбили польську армію воєначальників Миколи Острога, Домініка Заславського і Олександра Конецпольського. Поляки відступили. До рук козаків потрапили десятки тисяч возів, 92 гармати, залишені у ході панічної втечі неприятеля, і навіть гетьманська булава В. Заславського, який формально виконував роль головнокомандувача польського війська. Це було так несподівано, що гетьман не повірив і весь день чекав якихось хитрощів.
Перемога української армії у Пилявецькій битві мала велике воєнно-політичне значення:
– в результаті Пилявецької битви армію Речі Посполитої було розгромлено,
– повністю звільнено Волинь і Поділля,
– створилися сприятливі умови для визволення всіх західноукраїнських земель.
Після перемоги під Пилявцями шляхту Речі Посполитої в Україні ще довго глузливо називали «пилявчиками».
Головне зображення: картина худ. О. І. Сіренка «Битва під Пилявцями».
