За часів радянщини серед знакових подій було два Республіканські фестивалі української пісні «Червона рута». Перший фестиваль “Червона рута – квітка пам’яті” відкрили у Чернівцях (батьківщина Володі та його батька); другий – у Запоріжжі, бо мати Володі, її пращури із козацького краю.
Задумав фестиваль і його назву вірний друг Івасюка журналіст Іван Дмитрович Лепша (він провів розслідування смерті Володі й написав книгу).
Організували фестиваль «Червона рута»: Тарас Мельник, Анатолій Калениченко, Кирило Стеценко, Олег Репецький, Іван Малкович.
Світові про фестиваль у Чернівцях повідомило радіо “Свобода”.
17 вересня 1989 р. у Чернівцях відбулося відкриття І Республіканського фестивалю української пісні «Червона рута» пам`яті Володимира Івасюка.
Щоб не пропустити людей із забороненими прапорами, міліція всіх обшукувала, тому студенти почали одягати дві різні шкарпетки: синю та жовту.
Коли почали зникати записи, Віктор Морозов виступив із заявою проти дій КДБ і міліції.
Вперше з офіційної сцени пролунав гімн «Ще не вмерла Україна» у виконанні Василя Жданкіна. За час фестивалю гімн виконувався тричі. Володарем Гран-прі, офіційним переможцем фестивалю був Василь Жданкін.
Від Запоріжжя було 10 осіб, серед них заслужений діяч мистецтв Олександр Кириченко. Від нього я почула: “Коли ми йшли у тисячній лаві вулицею Кобилянської під забороненими прапорами, співали недозволених пісень, почув себе українцем. Моїм першим бажанням стало придбання якогось українського значка. У нашому Дубовому гаю міліціонер наказав його зняти, але я відмовився і натовп підтримав мене.”
Навіть у суперрадянському Запоріжжі замість блатних пісеньок почали крутити «Підпільник Кіндрат», «Піду втоплюся»…
9 серпня 1991 р. у Запоріжжі розпочався Другий фестиваль “Червона рута” (тривав до 18 серпня).
