«Іван Сулима – один з тих легендарних ватажків, слава і безсмертя яких стають славою і безсмертям нації» – Богдан Сушинський.
Іван Михайлович Сулима – засновник козацько-старшинського роду. Народився в православній сім’ї у с. Рогощі Київського воєводства. Із молодих літ здобув добру освіту. Зустрів свою єдину Улясю, закоханий Іван Сулима порівнював її то з відьмою, то з блискавкою: «чорнюща, як ніч, з глибокими відьомськими очима… дивна, чимось небезпечна». Був добрим хазяїном у своїх селах, надійним чоловіком, батьком трьох синів. Власним коштом Іван у рідній Сулимівці побудував унікальний Свято Покровський храм.
OLYMPUS DIGITAL CAMERA
У той час, коли турецький флот воював із Венецією, Сулима з галерою був на війні. Якось вночі Іванові Сулимі вдалося себе та своїх побратимів звільнитися з кайданів. Вони захопили бойову галеру разом із екіпажем у 300 яничар. Сулима прикував яничар до весел, наказав гребти до берегів Італії.
Вони пришвартувалися в Римі. І, уявіть собі!, обідраний, напівголий екіпаж Сулими вишикувався і здав владі 300 відбірних яничарів, закутих у кайдани. Ця подія зворушила Папу Римського Павла V Боргеза. Він побажав особисто подивитися на командира галери, який Божою ласкою вирвався з бусурманської неволі. За визначні походи в Крим і Туреччину одержав від папи Павла V золоту медаль з папським портретом. Повернувся в Україну Сулима з європейською славою: окрім Сулими, ніхто з полководців Речі Посполитої не удостоювався найвищої в Європі папської золотої медалі, навіть коронний гетьман.
Іван Сулима прибув на Січ, організував морські походи (1629 р. — на Перекоп, 1633 р. — на Азов (нікому з українських флотоводців до нього не вдавалося взяти Азова), Аккерман, Кілію, Ізмаїл).
Іван Сулима пошарпав турків, по дорозі подбав про Кодак. Вночі, прикриваючись ревінням Кодацького порогу, військо козаків підступило до глибоких ровів, за якими були 20 метрові вали з дубовими засіками з бійницями та двома великими дубовими вежами. Розвідники зняли вартових, гарнізон Кодака спав. Рів закидали в’язками хмизу й увірвалися у фортецю. Козаки винищили найману німецьку залогу з комендантом фортеці, французом полковником Ж.Маріоном. Стіни фортеці та вали зруйнували і розкопали. Конецпольський страшенно розлютився, коли дізнався про зруйнування фортеці.
Однієї ночі до табору Сулими прийшли Караїмович і Барабаш зі своїми козаками, завели балачку про кривди од поляків, питали поради, як перейти на бік повстанців. Сулима гостинно прийняв, щедро частував, навіть сам із старшиною за столом задрімав. Зрадники пов’язали їх і привезли до польського табору. У цей час у Варшаві перебували турецькі й татарські посли, які зажадали від Польщі негайної та лютої кари, інакше – війна. Владислав IV погодився на страту.
12 грудня 1635 року на ешафоті Старого міста Варшави постав гетьман нереєстрових запорозьких козаків Іван Сулима. В останньому бажанні Сулима просив, щоб йому в труну поклали золоту медаль, отриману від Папи Римського. Та мати труну Сулимі не судилося: багаторазовий переможець турків, який узяв фортецю Кодак, мусив простягнути шию катові. Після лютих мук гетьману відрубали голову, тіло його четвертували і для остраху іншим розвісили на міських мурах польської столиці. За рішенням сейму трьох його сподвижників було четвертовано на центральній площі у Варшаві.
Син Івана Степан (р. н. невід. — п. 1659), сотник переяславський (1659) та бориспільський (1659), разом із братами нобілітований сеймом Речі Посполитої та отримав від польського короля Яна II Казимира Ваза ленну грамоту на м. Димер (1659).
Яким Семенович Сулима (1737 — 1818) – генерал-майор, останній генеральний суддя Малоросійського генерального суду (1796—1802), таємний радник (1799), перекладач із французької мови (Абат Регенет. “История о виконте Тюренне”; СПб., 1763, 1766).
Правнучка Івана Сулими – дружина полководця Петра Багратіона.
Прапраонука Катерина Миколаївна Сулима, донька генерала Миколи Сулими вийшла заміж за князя Олексія Кропоткіна. Її син – князь Петро Кропоткін – видатний географ, автор терміну «вічна мерзлота», мандрівник, теоретик анархізму.
