Унів, 1944

30 вересня 1944 р. бійці підрозділів УПА під с. Уневом (Львівська область) отримали перемогу над переважаючими Внутрішніми військами (ВВ) НКВС.
Курінь (батальйон) “Сіроманці” у складі сотень (рот) “Бурлаки”, “Полтавці” і “Сіроманці”, сотні з Рогатинщини командира Володимира Зобківа — “Коса”, сотні із Перемишлянщини під командуванням “Довбні” кілька днів у кінці вересня 1944 р. перебував в Унівському лісі на відпочинку після боїв і сутичок із військами НКВД. На фото Д. Карпенко другий праворуч у білому кожусі. Курінь очолив майор Української Повстанської Армії Дмитро Яструб [Карпенко Дмитро родом із Полтавщини, колишній командир Червоної армії (1920 – 17.12.1944)].
25 вересня 1944 р. до райвідділу НКВС у Перемишлянах прийшов із повинною підпільник, житель с. Унів Войцех Степан. Він розповів чекістам про допомогу монахів Унівського монастиря повстанцям, повідомив чисельність куреня (до 200 осіб із трьома гарматами та п’ятьма мінометами) та місце таборування повстанців. Зібрані дані стали основою розробленого плану операції з ліквідації повстанців.
Повстанці ж постійно вели розвідку. Вони виявили активне переміщення ворожих військ на шляхах. 29 вересня розвідники помітили концентрацію великих ворожих сил у Перемишлянах.
Курінний Дмитро Карпенко віддав наказ про підготовку повстанських оборонних позицій. Сотні почали окопуватись, готуючись до позиційного бою.
На ранок 30 вересня розвідники повідомили про прибуття до с. Унів військ НКВД – оперативного складу Перемишлянського райвідділу НКВС та підрозділів 208 стрілецького батальйону (СБ) ВВ НКВС.
Курінний вирішив діяти на випередження. Мінери встановили протитанкові міни. Один із п’яти танків, що брали участь у бою, підірвався на міні. Ще один підбили “фаустпатроном”.
“Чорний” під натиском наступаючого ворога відійшов на підготовлені про всяк випадок для оборони позиції і цим самим підвів енкаведистів під удар чоти важкої зброї та сотні “Сіроманці”. Без підтримки танків ворожа піхота не йшла в атаку, а вела обстріл повстанських позицій із кулеметів і мінометів; із гармат обстрілювали позиції недобиті танки.
Енкаведисти прагнули виявити позиції повстанців та їх систему вогню, згодом перейшли до лобових атак. Курінь УПА до вечора відбив 22 ворожі атаки. За даними самих енкаведистів, вони у восьмигодинному бою ходили в атаку 13 разів, але “банда будучи добре озброєна і достатньо підготовлена у військовому відношенні, чинила сильний опір”. Як тут не згадати тих українців, які записувалися до дивізії “Галичина”, отримували бойову підготовку, а потім до дивізії не “дійшли… заблудилися” і добре вишколені бійці потрапила прямо в загони УПА!
У таборі надавали допомогу 22 пораненим. Як тільки звечоріло, повстанці похоронили 17 вбитих стрільців. Вони поховані на цвинтарі Героїв (правий схил, що поряд із лаврою).
О 22-й годині Дмитро Карпенко надіслав на допомогу сотні “Бурлаки” дві чоти із сотні “Сіроманці”.
Після півночі курінь зосередився в ярі, яким мали вийти із оточення у напрямку с. Пнятин. Застава 206 ОСБ ВВ НКВС проґавила вихід повстанців із унівського лісу. О 10-й годині ранку 1 жовтня курінь зупинився на відпочинок в лісі біля с. Пнятин. Далі Дмитро Карпенко планував його вести у комплекс більших лісів на Тернопільщині. Розвідувальний літак встановив місце перебування куреня, обстріляв його з кулеметів. Повстанська розвідка після обіду зафіксувала у Пнятині появу ворожих танків та рух піхоти. Курінь у маршовій колоні на підступах до залізниці на відкритому просторі потрапив під обстріл трьох танкових гармат упритул. Стрільці запанікували, ситуацію врятували досвідчені командири. Дмитро Карпенко вивів курінь назад до лісу, зайняли кругову оборону, відбивали атаки ворожої піхоти. Енкаведисти кілька разів намагалися атакувати. По позиціях чоти важкої зброї вдарили міномети.
Коли добре стемніло, сотні та обоз зосередилися для виходу з оточення, курінь у прорив повів Карпенко на чолі найбільш боєздатної сотні “Сіроманці”. Результат – знищено з десяток танків і літак, у Перемишлянах виросла братська могила вся з НКВДистів.
2 жовтня, енкаведисти атакували залишені повстанцями позиції з двох боків і не зорієнтувавшись у ситуації розпочали бій між собою, у якому, нібито, загинуло 20 енкаведистів. Курінь “Сіроманці” вирвався з оточення москалів і 2 жовтня об’єднався із куренем “Гордієнка”. Разом два курені з 1800 стрільців відійшли рейдом на Карпати.