Станіслав Віткевич

18 вересня 1939 р. у с. Великі озера, Рівненщина, помер Станіслав Ігнацій Віткевич, художник, фотограф, письменник, теоретик мистецтва.
Станіслав Ігнацій Віткевич (псевдо — Віткацій) народився 24 лютого 1885 року у Варшаві. Батько – професор малярства Академії мистецтв, відомий художник і мистецтвознавець, а Станіслав постійно воював з татком — це був конфлікт світоглядів і творчих «я». Хлопець отримав домашню освіту в батьківському маєтку в Закопаному, ріс у колі артистів, художників, письменників. З дитинства дружив із Каролем Шимановським та Броніславом Малиновським, супроводжував останнього в його етнографічній експедиції до Океанії, Австралії та Цейлону (1914).
Станіслав Віткевич віддав сина до Павлівського училища в Петербурзі, щоб урятувати від служби в австрійському війську. У 1905-1906 та 1908-1910 рр. навчався у краківській Академії Мистецтв у Яна Станіславського й Юзефа Мехоффера.
У російській армії родина мала «дах» (дядько був дипломатом на царській службі), тому під час І світової війни Станіслав Віткевич служив в елітному Павловському полку у Петербурзі. Був у Петрограді під час Жовтневого перевороту, побачене в ці роки визначило його авторську позицію.
Віткевич добре опанував пастель і широко використовував її декоративні та світлові якості. Малюнки Станіслав завжди супроводжував посланням. Наприклад: «Малював Віткацій, він був п’яний, багато пива й горілки випив». У «Автопортреті» 1917 р. (автопортрет із самоваром) поєднання епатажної особи з самоваром викликає відчуття незвичності та зловісності.
У 1925 р. взяв псевдонім Віткацій, написав десятка зо два п’єс. Тільки його автобіографічна п’єса «Мама, або Несмачний витвір на дві дії з епілогом» та вистава «Шевці» ставилися в Україні. У 1930-і роки Віткевич «грався» з наркотиками, вживав мексиканський пейотль: під наглядом свого друга-лікаря, досліджував дію наркотиків на організм, розповідаючи про свої відчуття. Ці досліди потім увійшли до книги «Нікотин, алкоголь, кокаїн…». Кілька фрагментів із «Наркотиків» у перекладі Божени Антоняк побачили світ у львівському «Пост-Поступі».
Віткевич позиціонував себе, як екстреміст, а коли гітлерівці захопили Польщу, відчув крах мистецтва, філософії, бо вважав, що від буденності та безглуздя буття може врятувати мистецтво. Віткевичу не вдалося записатися до війська через вік і стан здоров’я, тому він вирушив на схід, опинився у селі Великі Озера (тепер Рівненська область).
Останньою краплею стала звістка, що Західну Україну приєднали до СРСР і Польща, як держава, зникла з мапи Європи, її землі стали зонами впливу окупантів.
Безнадія та жах призвели до того, що 18 вересня 1939 р. Станіслав Віткевич і його кохана Чеслава Окнінська учинили самогубство, порізали вени. Наступного дня їх було поховано на місцевому цвинтарі.