У 1876 році художник Іван Крамськой написав портрет письменника Дмитра Григоровича.
31 березня 1822 р. у селі Черемшина, що в Симбірській губернії, народився Дмитро Васильович Григорович. Батько – відставний гусар, поміщик, служив управителем маєтку матері письменника графа В. А. Соллогуб. З цього роду походить український авіаконструктор Дмитро Григорович.
Мати Сидонія де Вармон – француженка, дочка загиблого на гільйотині під час терору рояліста де Вармона.
У «Літературних спогадах» Григорович писав: «Серед російських письменників чи багато знайдеться таких, яким у дитинстві довелося мати стільки несприятливих умов для літературної ниви, скільки було їх у мене. У всякому разі, сумніваюся, щоб комусь із них з такими труднощами, як мені, дісталася російська грамота. Мати моя хоч і говорила по-російськи, але була природна південна француженка; батько був малоросіянин; я втратив його, коли мені було п’ять років». Дмитро Григорович у п’ять років втратив батька, виріс на руках матері та бабусі, які дали йому французьке виховання. З восьми років дитину відвезли до Москви, де він упродовж трьох років учився у французькому пансіоні «Монігетті». З того часу у Дмитра залишився французький акцент і слабке володіння російською. З чотирнадцяти років здобував освіту у Санкт-петербурзькому інженерному училищі, де познайомився з Федором Достоєвським. Душі Дмитра вадило технічне навчання, йому подобалося мистецтво, література, але як вмовити матінку поміняти навчальний заклад? Якось Григорович замріявся, не помітив у кареті великого князя Михайла Павловича, не віддав йому честі – та загримів у карцер. Звідти хворобливого підлітка перевели до лазарету. Це вплинуло на матінку – і вона погодилася на вступ сина до Петербурзької академії мистецтв, де зблизився з Тарасом Шевченком, Євгеном Гребінкою, про що пізніше розповів у «Літературних спогадах» (1893). «Серед учнів Брюллова був у той час Т. Г. Шевченко, з котрим, сам не знаю як, я близько зійшовся, незважаючи на чималу різницю у віці. Тарасу Григоровичу було тоді років тридцять, можливо, й більше; він жив на одній із ліній Василівського острова і займав разом з якимось офіцером невеличку квартиру. Я відвідував його досить часто і завжди заставав за роботою над якоюсь аквареллю — єдиним його засобом до існування. Скільки пам’ятаю, Шевченко завжди був тоді у веселому настрої; я ходив слухати його смішні оповідки і сміявся дитячим, простодушним сміхом».
Служив Григорович у Дирекції імператорських театрів; у 60-80-х рр. – секретар Товариства заохочення мистецтв. У 1846-му році Григорович видав повість «Село». У 1858 – 1859 рр. Григорович за дорученням морського міністерства здійснив подорож навколо Європи і описав її в низці нарисів-тревелогів (збірка «Корабель Ретвізан»). Відомою була й повість Дмитра Васильовича «Гутаперчевий хлопчик». Його вистава «Відставка та призначення» була «легкою сатирою на бюрократію».
Прожив письменник 77 років. Помер 22 грудня 1899 р. у Петербурзі.
