Народився Пе́йхас Шле́ймович Столярський 30 листопада 1871 р. у м. Липовиці на Київщині. Дід його був заможним теслею: Шльома Столярський виготовляв іграшки, власноручно побудував простору дерев’яну хатину. Його батько був музикою – клейзмером, наплодив дітей як маку, створив свій оркестр, який обслуговував весілля та похорони. Руденький кучерявий Піня перші уроки музики отримав від батька. З трьох років став зіркою: цей скрипаль заробляв найбільше у загальний казанок.
З 14-ти років Столярський учився у музичного педагога Отакара Шевчика, пожив Піня у Варшаві, учився у С. Барцевича. Після Варшави – в Одесі у Е. Млинарського. За цей час Пейсах від ідіш перейшов на польську, потім на російську, але усну мову імперії досконало не знав, а писемної не вчив зовсім, тому дочка Нелла писала все за батька і була секретарем татуся. Сім’я Петра Соломоновича, а це дружина Фріда Марківна та дочка Неллі, спілкувалися на ідіш.
У 29 років Столярський закінчив Одеське музичне училище. Упродовж 26 років Петро Столярський працював артистом оркестру Одеського оперного театру і викладав у консерваторії. За часів царизму (1911 р.) він за допомогою петербурзького педагога Леопольда Аеура заснував музичні курси для обдарованих дітей у власному будинку за адресою Преображенська вул., 58.
Про його курси Ісаак Бабель, який учився у Петра Соломоновича (як сам він казав: «Єдиний учень, який не приніс вам слави»), у оповіданні «Пробудження» згадував під ім’ям пана Загурського: «Усі люди нашого кола – маклери, крамарі, службовці у банках і пароплавних конторах – вчили дітей музиці. Коли хлопчикові виповнювалося чотири або п’ять років – мати вела крихітну, кволу цю істоту до пана Загурського. Загурський мав фабрику вундеркіндів, фабрику єврейських карликів у мереживних комірцях і лакових туфельках. Він вишукував таланти у молдаванських нетрях, у смердючих дворах Старого базару. Навантажений футляром та нотами, я три рази на тиждень тягнувся на вулицю Вітте, колишню Дворянську, до Загурського. Там, уздовж стін, чекаючи черги, сиділи єврейки, істерично запалені. Вони притискали до слабких своїх колін скрипки, що переважали розмірами тих, кому належало грати в Букінгемському палаці».
За часів непу радянська влада дозволила Столярського вести його курси. Крім того П. Столярський викладав у консерваторії Одеси. Уславився професор учнями, серед яких був Давид Ойстрах.
Коли Сталін вручав Столярському орден Трудового Червоного Прапора, вождь запитав:
– Задоволені? Ви подарували країні музикантів, а ми вам — це.
На що Столярський не посоромився відповісти:
– Заберіть свої подарунки собі, краще побудуйте в Одесі школу для обдарованих дітей!
І от в Одесі у 1933-му році відкрили першу в Союзі 10-и річну музичну школу-інтернат ім. П.С. Столярського. Первісно вона була розташована неподалік від одеської консерваторії в Лютеранському провулку. Чого вартий виступ Петра Соломоновича на відкритті «Школи імєні мєнє», за що професор дякував тов. Сталіну та «іншим шишкам»! Столярський не забув докинути шедевр: «Нас нагородили за нашу роботу, але ми не повинні забувати те місце, з якого вийшли»
З Москви Столярському надіслали персональний легковий автомобіль, позаяк московський уряд був зацікавлений у створенні позитивного іміджу тоталітарного режиму.
У 1938-1939-х рр. на місці скверу, що був розбитий біля готелю «Кримський» (згорів у роки Жовтневої революції) біля Сабанєєвого мосту за проектом Ф.А. Троупянського була побудована велика будівля школи.
Скрипаль і педагог Петро́ Со́ломонович Столярський упокоївся 29 квітня 1944 року у Свердловську. 72-річного професора убила звістка, що його школа згоріла. Вдячні учні Петра Соломоновича на власні кошти встановили колону на місці поховання. А як корабель рінню обростає, так Столярський у Одесі обростає легендами.
Залишити відповідь