19 травня 1125 р. на річці Альті, коло улюбленої церкви на честь Бориса і Гліба, спорудженої князем Володимиром, завершив земний шлях Володи́мир II Все́володович, прозваний Володимиром Мономахом. Хрещене ім’я Василь. 13 років він був великим князем київським, прожив 73 роки. Сини ж його і бояри однесли його до Києва, і він покладений був у святій Софії коло отця свого»
Син князя Всеволода Ярославича і візантійської княжни Марії (за іншими даними — Анни) з роду Мономахів. Чотирнадцятилітнім Володимир пережив смерть матері, одруження батька з 13-річною дочкою половецького хана. Княжич не бачив у юній красуні матері-порадниці, сміливі на підлість васали князя пильно стежили за кожним рухом Володимира, аби донести князеві чутки, розпалити вогонь ревнощів. Тому Володимир покинув батьківський дім і став князем ростовським.
Володимир «…був красивий лицем, очі у нього були великі, волосся рудувате й курчаве, чоло високе, борода широка. Зростом він не був особливо високий, але міцний тілом і дуже сильний». У 17 років Володимир одружився з Ґітою, дочкою англійського короля Гарольда II і прожив із нею 37 років. Після смерті Ґіти Володимир Мономах одружився з дочкою половецького хана Аепи.
З часом неприємні почуття народилися у Володимира в ставленні до зведених сестер і брата, почуття переросло згодом у ненависть до мачушиних одноплемінників – половців. Наприкінці ХІ ст. укріпився на князюванні в Переяславі, що найбільше потерпало від нападів половців. У 1103 і 1111 рр. Володимир організував спільні успішні походів князів проти половців.
Під час київського повстання 1113 року боярська верхівка запросила Володимира Мономаха на князювання до Києва. Володимир Мономах придушив повстання, проте, змушений був піти на поступки народним масам, видав закон, за яким зменшив відсотки за позички і тимчасово трохи полегшив становище закупів, скасував холопство за борги (у розширеній редакції «Руської правди» ці постанови відомі під назвою Статут Володимира Мономаха).
Відновив великокнязівську владу на більшій частині давньоруських земель і тимчасово затримав процес остаточного роздроблення Давньоруської держави.
Існує легенда, нібито Володимир Мономах одержав від свого діда по матері, візантійського імператора Константина IX Мономаха (звідси походить і його прізвисько) барми і корону, а не ту тюбетейку чи ярмулку, що була символом влади царів спочатку Московської, а потім Російської держави.
На схилі своїх років Володимир Мономах із задоволенням згадував: «От коли я жив у Чернігові, я своїми руками стриножив у лісових пущах десятки три диких коней, та ще й доводилося їздити по степу, то також власноручно ловив їх. Два рази тури піднімали мене разом з конем на роги, олень бив мене рогами, лось ногами топтав, а другий колов, дикий вепр зірвав у мене із стегна меч, ведмідь укусив коліно, а рись один раз, скочивши мені на стегна, звалила разом із конем…». Ніби на підтвердження правдивості цих спогадів, у 1821 року в лісах під Черніговом було знайдено важкий змійовик вартістю у 100 гривень кун, загублений князем під час однієї з мисливських пригод або шаленої скачки до Києва («А з Чернігова я сотні разів скакав до батька у Київ за один день до вечірні»).
На думку С.О. Висоцького Мономах єдиний із тогочасних можновладців, який залишив на стінах Софії Київської два графіті: “Господи, поможи рабу своєму Василеві, грішному, поможи йому, Господи” та “Господи, поможи рабу своєму Володимиру на многії літа і дай прощення гріха на день судний”.
Залишити відповідь