Нічого кращого за шляхетно-білу пахучу гарденію не знаю. Одразу ж згадую січень 1924-го, Водохреща. У Подєбрадах, у літній резиденції чеських королів тоді містилася українська господарська академія, ректором її був Іван Шовгенів, батько Олени Теліги. От і запросила Олена на свята свою подругу з Праги Наталю Лівицьку, студентку факультету романських мов Карлового університету, дочку президента УНР в екзилі Андрія Миколайовича Лівицького.
На вечірці Леся Крат із братом Борисом та Наталею Лівицькою невимушено розмовляли; густе каштанове волосся Наталі прикрашала квітка гарденії. Євген Маланюк, студент академії, зупинився, шепнув щось на вухо Лесі й відійшов. «Раптом Леся до мене: «Натусю, дайте мені Вашу квітку». Я без роздумів вийняла з волосся квітку і подала їй. Із здивуванням я побачила, що та квітка помандрувала до її співрозмовника… Він заклав її до петлиці своєї маринарки і, низько вклонившись, подякував мені». Так у січні повіяло квітнем і коханням для Лівицької й Маланюка. 
І час настав. І сталось вічне.
Співали весняні вітри.
І Квітень під снігами січня
Ту зустріч подихом зустрів.
Які ж наворожили зорі,
Що два життя в людській імлі –
Побачать віддалі прозорі,
Розквітнуть казкою землі?
Який же янгол зореокий
З нічних небес на нас вказав,
І Бог забув про синій спокій,
І в вічність нас заколисав!
Тоді ж Євген Маланюк написав про спалах почуттів до Наталії Лівицької. Але життя розпорядилося інакше: ще раніше доля звела Наталю з Петром Холодним, сином художника, заступника міністра освіти УНР Петра Холодного. Молоді люди були на початковій стадії знайомства: разом приїхали до Праги, бігали на зальоти.
Маланюк одразу ж закохався, у першому листі до Наталі він зізнався, що чекає незвичайної й чарівної любовної казки: «Ви ж знаєте, яку весну Ви утворили в мені — черешні цвітуть у серці…». Євген знайомив Наталю з друзями, представляв: «Наша Анна Ахматова!»; що їй дуже лестило. Складав плани на спільне майбутнє. «Єдина моя, люба, далека! Мені плакати хочеться від теплого болю й ніжності», — писав їй 15 лютого 1924-го. «Ви, як воскова свічечка життя мого», — переконував «Ваш П’єро» (як тут не згадати О. Вертинського!).
А в кінці лютого (місяці смертельному для кохання) Євген Маланюк дізнався, що Наталія збирається заміж за Петра. Лицар романтик, старший за Наталю на п’ять років, який мав досвід війни, не мав юності та досвіду легких фліртів, тому опинився на грані самогубства, коли казка закінчилася:
На могилу прийде й Наталочка, може,
Певно з Холодним, не сама,
І на них буде сонце, а на мені, Боже,
Лежатиме тяжко чорна тьма…
А вона? Наталя була з категорії розумних жінок. Їй була приємною увага, закоханість великого Поета, разом із тим не відчувала шаленого чуття і обрала надійного кандидата. 31 серпня 1924 р. вона пішла під вінець із Петром Холодним, наступного року народила дочку Іду. Із Праги родина переїхала до Варшави, де Наталія організувала групу «Танк». І до неї прийшло «гірке питво» кохання. 
Вона втратила розум після знайомства з Ігорем Лоським, інженером, одним із небагатьох живих героїв Крутів. Одна за одною почали з’являтися пристрасні й ніжні поезії Наталії Лівицької-Холодної.
П’ю трунок півночі,
зіллям відьомським насичений,
п’ю трунок закінчення
і відчаю…
поки уп’юсь докраю.
Місяць – постійний товариш –
дивиться в око зловісно.
Чом ти вже зілля такого не звариш,
щоб від нього повісилась.
Та Ігор теж був одружений із солісткою хору Кошиця. У 1936 році у Львові її коханий помер від голоду.
А Маланюк? Рівно за рік у серпні, у тій же церкві Св. Миколая вінчався із Зоєю Равич, студентка-медик родом із Полтавщини обожнювала коханого. 
На фото: Зоя Равич і Олена Теліга.
Пізніше Євген і Наталя листувалися, були друзями, але закоханість пана Євгена інколи виривалася докорами за відмову.
і піду навмання в незнаний край
повз чужі перелази.
Бо у свій нема ні стежок,
ні доріг:
поросли давно кропивою.
Під ногами вже не зелений муріг,
і не пахне вітер весною.
І Маланюк, і Лівицька переїхали до США, але бачилися єдиний раз.
Уже коли не стало поета, Наталя писала:
Та доба була неповторна,
Як поезія Маланюка,
А була вона недоговорена,
Наче вірш без одного рядка.
Неповторна, як квітка гарденії…
Залишити відповідь