30 жовтня 1653 р. до гетьманської столиці Чигирина під залпи з гармат внесли труну з Тимошем Хмельниченком. Повертався гетьманич Тиміш до батька Богдана в залитій медом труні, закритій від вражого ока. У славному Чигирині чекала на Тимоша кохана дружина Розанда і двоє козачат-близнят Іван і Богдан.
Поховали Хмельниченка в Іллінській церкві в Суботові (зображена на реверсі 5 грн.).
Зіновій Хмельницький вперше став під вінець у 35 років, Ганні тоді було 20. В один день стали на рушник Богдан Хмельницький із Ганною та Стас (Михайло) Кричевський із Зоєю. Коли ж благословилися Хмельницьким перші три донечки, Зоя Кричевська тримала їх до хреста. А як знайшовся Тиміш, Кричевський сказав жінці: «Годі, пора й честь знати; тепер я буду кумувати!» І досі не забули в Суботові, як хрещений батько підсипав у купіль синові пороху та горілки, примовляючи: «Будь, козаче, міцний, як горілка, і палкий, як цей порох. Щоб ніяка ворожа сила не підступила на Україну!»
Та зовсім молодою пішла у засвіт дружина Хмеля. Дітей доглядала нянька та економка Олена (Гелена), фатальне кохання гетьмана. Коли ж гніздо Богдана у Суботові Чаплинський зруйнував, а молодшого сина Хмеля на смерть забатожив, Хмельницький не знайшов правди ні в суді, ні у короля – втік на Січ. Разом із собою забрав Хмельницький своє старше улюблене орля в гніздо орляче, тому не довелося Хмельниченкові довчитися у Києво-Могилянській академії.
У лютому-березні 1648 після переговорів гетьмана Богдана Хмельницького з Кримським ханом Ісламом-Гіреєм III і укладення угоди про спільну боротьбу проти Польщі Тимоша залишили заручником у Бахчисараї. Майже рік пробув у заставі гетьманич: там багато працював у бібліотеці, вивчав мови та поринав у спогади… Згадував, як вони з батьком були у Варшаві при королівському дворі. Бал у князя Януша Радзивілла, дружина якого Марія, старша дочка молдавського господаря Василя Лупула, познайомила гостей зі своєю молодшою сестрою Розандою. У 14-літню красуню одночасно закохалися двоє юнаків – Тиміш Хмельницький і Дмитро Вишневецький (і стали ворогами до лебединого часу). А по обіді був ґерць. У кінному змаганні Тиміш блискавкою проскочив перед конем Вишневецького і став перед королевою балу. І Розанда вийняла з коси троянду й приколола до Тимошевого жупана. Спогади недовго тішили юнака, коли він перехворів на чорну віспу й подивився у покоцане хворобою обличчя, гірко усміхнувся. Сам рудий, на обличчя рябий – кому такий треба? Забудь Розанду!
Після повернення з 1648 р. Тиміш був чигиринським сотником і разом з батьком брав участь у походах української армії в Галичину, Зборівській битві 1649, Берестецькій битві 1651, Батозькій битві 1652, під час яких відзначився відвагою і хоробрістю. Коли ж на молдавські землі Василя Лупула посунули горці-мунтяни, Лупул попросив у гетьмана допомоги.
Орлом полетів Тиміш у Молдову, розбив Радулове військо і приїхав у Ясси з перемогою. Посватався, але батько Розанди попросив відтермінувати весілля на рік. Через рік Хмельницький нагадав Лупулу, що може надіслати весільний потяг на 20-30 тисяч козаків, від такої пропозиції володар Молдови не зміг відмовитися. Тим більше, що сватами були Іван Виговський і Данило Нечай.
21 серпня 1652 р. в церкві у Рашкові, козацькому селі на березі Дністра відбулося вінчання сина гетьмана Богдана Хмельницького Тимоша Хмеля та дочки молдавського правителя Василя Лупула Розанди (Русандри), весілля відгуляли у м. Яссах, тодішній столиці князівства, на престолі якого був Василь Лупул. Цей шлюб — дуже важливий факт, бо завдяки йому родина Хмельницьких породичалась з найвпливовішими вельможними родинами тогочасної Східної та Центральної Європи — Радзивіллами (Іван Радзивілл був одружений з сестрою Розанди), з Конецпольськими, Жолкевськими, Вишневецькими, Збаразькими, іншими значними родами Речі Посполитої і, отже, Богдан Хмельницький в певному розумінні став на одному суспільному рівні з ними.
І повіз Тиміш молоду додому, до Чигирина. Тішилися вони обоє щастям, пили його пригорщами, але не довго: знову приїхав князь Лупул і запросив військової допомоги. Не годиться свою країну лишати, а чужу обороняти, але ж тесть… От і подався Тиміш на війну. Намагаючись допомогти своєму тестеві, загони якого було оточено об’єднаними волосько-польськими силами у Сучавській фортеці (тепер Румунія), Тиміш на чолі 9-тисячного козацького загону 10 серпня прорвався до міста. За короткий час він зробив фортецю неприступною.
І коли перемога була вже близькою, сталося нещастя. Вибравши момент, коли Тиміш, керуючи обороною фортеці, стояв на її валах, князь Дмитро Вишневецький скомандував польським гармашам дати залп. Одне із ядер розтрощило лафет козацької гармати, неподалік від якої стояв Тиміш, і його уламками гетьманич був важко поранений. Кілька днів молодий організм боровся зі смертю, але почалася гангрена, і 15 вересня 1653 року він помер…
Залишити відповідь