– От ти про Дюка, Маразлі, а вони ж були бездітними, могли дозволити собі пограти в «градоначальників». А ми маємо градоначхальників, які спочатку обіцяють, а потім – начхають, бо їм же треба народжувати за кордоном громадян інших країн, «крисятничати» во благо дітей, кумів…
– Ясно, тебе цікавлять одружені, багатодітні батьків родин? А чому нам не згадати Михайла Воронцова? Генерал-губернатор (1823—1844 рр.), граф, генерал-фельдмаршал, генерал-ад’ютант; почесний член Петербурзької Академії наук (1826); з 1845 року світліший князь.
– Ну, ти дайош… Знайшла зразок? Про нього ж Пушкін писав:
Полу-милорд, полу-купец,
Полу-мудрец, полу-невежда,
Полу-подлец, но есть надежда,
Что будет полным наконец.
– Так, епіграма б’є наопаш, але в голові крутиться рядок, сказаний самим Воронцовим: «Люди з владою та багатством повинні так жити, щоб інші прощали їм цю владу та багатство». У час безпардонного панування мародерів від політики в Україні ці слова заворожують.
– І що, йому прощали? Як же він жив? – вибухнула Хомівна.
– Михайло Воронцов народився 30 травня 1782 р. в Петербурзі. Може, тобі цікаво, що саме цього дня відбулося призначення Саакашвілі губернатором Одещини.
– Ага, два Михайла…
– Оба – чужинці на цій землі, мали англомовну освіту, одружені, батьки родин. Хрещеник Катерини ІІ рано лишився без матері: дочка адмірала Олексія Сенявіна, померла рано, залишила на руках чоловіка двох малолітніх дітей, тому дитинство і юність Михайло провів з батьком у Лондоні, де здобув освіту. Воронцов вивчав європейські мови, політичні науки, математику, вільно читав давньогрецькою та іврит. Блискучий офіцер, герой війни 1812 р.
– От-от, значить на війні наварився?
– Ні, Хомівно, мало не розорився, бо честь армії була для нього вищою за власні матеріальні достатки. Відомо, що граф був командувачем окупаційного корпусу в Парижі, так він продав свій маєток, щоб сплатити борги офіцерів.
– З таким начальником і волонтери не потрібні? Добре, а про кохання…
– Було й кохання: Воронцов красунь не пропускав і будинки інтимних послуг не оминав. У січні 1819 р. у Парижі Мішель познайомився з графинею Єлизаветою Браницькою.
Графиня Воронцова Єлизавета Ксаверіївна народилася 19 вересня 1792 р. у м. Біла Церква. Її батько – великий коронний гетьман граф Франциск-Ксаверій Петрович Браницький, поляк, власник маєтку Біла Церква на Київщині. У 1793 р. Франциск-Ксаверій створив літній палац Браницьких, дендропарк «Олександрія», названий на честь дружини. Мати Елізи – Олександра Василівна Енгельгардт, улюблена племінниця графа Г. Потьомкіна.
– Стоп! Отут давай подробиці. Енгельгардт – дуже російське прізвище…. Хазяїн Тараса Шевченка часом не її родич?
– Прізвище Енгельгард (Engelhard) утворилося від аналогічного німецького імені, перша частина якого – engel — що означає «англ». Англи – це давньо германське плем’я, що жило на території Англії. Другий компонент — hard — у перекладі з німецької – «сильний», «сміливий».
Потьомкін мав шість племінниць (за сумісництвом коханок), улюбленою була Олександра, яку видали за Браницького. Перший хазяїн Т. Шевченка Василь Енгельгардт – повний генерал (генерал-аншеф), дійсний таємний радник, сенатор, єдиний рідний племінник і спадкоємець бездітного князя Г. Потьомкіна. Його мати – Марфа Олександрівна Потьомкіна, рідна сестра князя Таврійського.
Перші чотири роки життя Еліза Воронцова мешкала з матір’ю при дворі Катерини ІІ. Наступні 17 років провела в родовому маєтку — Білій Церкві.
У квітучій Олександрії зустрілася Еліза зі своїм триюрідним братом Олександром Раєвським. Старший син генерала М. М. Раєвського та внучки М. В. Ломоносова Софії Олексіївни (Константінової) був на три роки молодшим за сестру. Високий, стрункий худорлявий юнак із розумними очима з 17 років був на російсько-французькій війні. Герой війни, юний полковник припав Елізі до душі. Подібно до Тетяни Ларіної вона написала лист-зізнання Раєвському й отримала холодну скептичну відповідь. На цьому вони розлучилися. Раєвського послали воювати на Кавказ, де він познайомився з О. Пушкіним.
– Ух ти! Ти хочеш сказати, що Олександр Раєвський – це Євген Онєгін, а Еліза Воронцова – Тетяна Ларіна?
– Це ти сказала. Я розповіла про події, які наштовхнули О Пушкіна на створення роману. 27-літня Еліза вирушила у першу подорож за кордон. У Парижі графиня Браницька познайомилася з генералом М. Воронцовим, старшим за неї на десять років. Двоє молодих, красивих і дуже небідних людей невдовзі одружилися. Єлизавета Ксаверіївна дістала у посаг багаті землі й маєтки на Київщині та Поділлі. З призначенням у 1823 р. Михайла Воронцова генерал-губернатором Новоросійського краю і намісником Бессарабії сім’я переїхала до Одеси.
Маєток Воронцових був відкритим. Михайло Семенович приймав відвідувачів на своїй половині, Єлизавета Ксаверіївна — на своїй. На обід всі сходилися в їдальні. Часто виїздили на море, на дачу, на пікніки; влаштовували бали, маскаради.
У ті часи наявність коханки вважалася нормальною справою, тому відносини графа Воронцова з Ольгою Наришкіною, офіційною дружиною його двоюрідного брата ніхто не помічав.
Раєвський, як родич і колишній ад’ютант генерала, поселився у Воронцових. І тут сталося несподіване: полковник запалав божевільною пристрастю і Еліза не пручалася. Снувався тихий роман, але увірвався бурхливий Олександр Пушкін, який служив у канцелярії графа і відбував заслання. Цікаво, що Воронцов (великий шанувальник Байрона і Шеллі) читав поезії Пушкіна, дав високу оцінку мові, але зауважив, що карти вино, жінки забирають більше часу у митця. Всі знали, що поет мав романи з красунею Амалією Різнич та чарівною Кароліною Собанською і раптом зачастив до Воронцових. Пушкін був молодшим за Елізу на шість років, але одразу звернув увагу на неї – «одну з найпривабливіших жінок свого часу», її грацію, привітність; записав її до донжуанського списку й розпочав атаки. Він якраз працював над «Євгеном Онєгіним» і на сторінках рукописів з’явилися її портрети, поезії, присвячені Воронцовій: «Кораблю», «Приют любви, он вечно полн», «К морю», «Младенцу», «Сожженное письмо», «Желание славы», «Ангел», «Храни меня, мой талисман»… І хоч етикет дозволяв деякі елементи флірту, генерал-губернатора дістали «добродії», які сигналізували про можливий скандал.
– І що, він їх не послав? – не стрималася Хомівна.
– Послав, Пушкіна на сарану. Поет повернувся і написав рапорт у віршах: «Саранча летела, летела и села. Сидела, сидела — все съела и вновь улетела»… Можливо, між 25-річним поетом і 31-річною графинею майнула блискавка обопільного бажання, поповзли чутки про зв’язок, про дочку Софію – гріховний плід. Начебто Соні поет присвятив вірш «Младенцу», написаний 2—8 жовтня 1824 р. Втім, реєстраційна книга подає дату народження Софії Воронцової 3 квітня 1825 р., а в період з 14 червня до 23 липня 1824 р Воронцова була з чоловіком у Криму, а Пушкін – в Одесі. Нарешті О. Пушкіна удалося прибрати з Одеси, але він приїздив до Елізи в Олександрію.
З того часу Воронцови віддалися справам богоугодним. Новоросійський край зі столицею в Одесі включав неозорі південноукраїнські степи від Прута на заході до Дону на сході, а також Крим. За роки правління М. Воронцова край розцвів: з невеликих містечок і селищ виросли міста Одеса, Миколаїв, Херсон, Севастополь. Губернатор дбав про дороги (південнобережне шосе у Криму) та водопроводи (деякі працюють і сьогодні, не так як «Євро-2012»!), будував порт і маяк (Воронцовський!), організував порто-франко. Стрімко розвивалося виноградарство та вівчарство, почалося пароплавство Чорним морем.
У 1825 році стараннями М Воронцова створено просвітницький музей при Одеському товаристві історії та старожитностей. У 1829 році розпочалися сезони Одеського філармонійного товариства, а у 1830 – відкрита міська публічна бібліотека. Для якісної підготовки матросів торговельного флоту за ініціативою графа М.С. Воронцова у Новоросії були відкриті морські класи, що пізніше дістали назву морських шкіл. Такі школи були створені у Бериславі, Голій Пристані та Олешках.
Дбав граф і про родинні гнізда.
У 1827 р в Одесі на самому краю приморського пагорба, у місці, де колись була розміщена турецька фортеця Хаджибей, за проектом архітектора Ф. К. Боффо в стилі ампір був побудований палац.
Коли у Воронцових народився перший син, теща Воронцова подарувалаїм землі у Криму: Алупку та Массандру. І Еліза оплатила будівництва дачі в Алупці та винного заводу в Массандрі.
Парадну резиденцію, Алупкінський палац-музей поблизу Ялти (п’ять корпусів із вежами, відкритими та замкненими двориками, сходами) спроектував королівський архітектор Британії Едвард Блор. Упродовж 20 років тут велися будівельні роботи, якими керував англієць Вiльям Хант. Цей палац, його зимовий сад, картинна галерея та парк дивують відвідувачів усього світу. Навіть Черчілль не стримався і попросив Сталіна продати це місце старої доброї Англії.
– Господи! Вони ж робили на віки! А у нас! Скільки грошей вгатили у палаци Януковича, Пшонки – апофеоз безнадійного ідіотизму?
Помер М.С. Воронцов у Одесі від запалення легенів. Вдова більше заміж не виходила, віддалася благодійництву, на яке витратила більше 3 мільйонів рублів. У 1859 р. княгиня побудувала притулок для хлопчиків-сиріт, у пам’ять про чоловіка назвала його Михайло-Семенівським.
На Соборній площі міста у 1863 році Воронцову встановлено пам’ятник. У 30-ті рр. комуністи підігнали трактор, обв’язали монумент ланцюгами, заревів мотор… А бронзовий Воронцов вистояв. Тоді й додумалися збити вдячний напис і помістити епіграму Пушкіна. На щастя, одесити повернули напис.
– Мда, були-таки люди… я б такому простила і владу, і багатство, і зальоти.
Залишити відповідь