Забіло (Забіла, Забелло) Пармен Петрович народився 9 серпня 1830 р. у м. Монастирище Ніжинського повіту Чернігівської губернії. Син нащадка полковницького роду Петра Івановича Забіли та Варвари Федорівни Ракович, брат Івана Петровича, Анни Петрівни Ґе-Забелло, племінник поета Віктора Забіли, дядя Надії Іванівни Забели-Врубель.
Освіту здобував у 1-й Київській гімназії разом із Миколою Ґе й у Німецькому училищі Святого Петра («Петрішуле»). У цей час його прізвище зазнало змін: Забіла став Забела, пізніше, в Італії його записали Забелло.
Сестра Ганна повірила в талант Пармена і, не зважаючи на скромні кошти родини, підтримала бажання вчиться живопису і відмовилася від віна, щоб відправити брата здобувати освіту у Імператорській академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. Туди він «мало не пішки добрався».
Цілком випадково у Петербурзі відбулася зустріч Пармена Забіли з Миколою Ґе, що перевернуло життя Миколи. Він залишив університет, вступив до Академії мистецтв і оселився на одній квартирі з другом. Якось Пармен показав Миколі листи своєї сестри Ганни. З того часу Ґе почав писати в Монастирище. Микола закохався в дівчину через листування, навіть не бачив її, і в листі попросив стати його дружиною. Вона відповіла згодою. Коли закохані зустрілися, то юнак зрозумів, що дівчина відповідає його уявленням про жіночий ідеал. По дорозі в Петербург він заїхав у Монастирище, там Микола й Ганна сказали одне одному головні слова. В одному з листів до нареченої він написав: «Дякую Богові, що я художник». У жовтні 1856 р. М. Ґе і А. Забіла повінчалися. Навесні 1857 р. молоді вирушили за кордон. Дорогою до Італії подружжя відвідало Саксонську Швейцарію, Мюнхен, Париж.
На початку серпня вони вже були в Італії. Там давно жив і учився Пармен Забіла (він раніше за Миколу Ґе закінчив академію зі срібною медаллю за скульптуру і за власний кошт поїхав до Італії. В Італії українець зустрів своє кохання французьку бельгійку Жозефіну Бове. У Римі вони вінчалися, у цій країні народили трьох синів. Недалеко одна від одної оселилися дві родини спочатку у Римі, а згодом – у Флоренції. В Італії у родини Ґе народилися сини Микола та Петро.
Син Володимира Даля, який застав сімейство Ґе у Флоренції, писав, що Микола Миколайович мало займався живописом. У них щовечора збирався гурт українців, які багато співали, згадували рідний край. Хазяїн любив дискутувати, не помічаючи, що часто суперечить сам собі. Молодий Даль не втримався від лукавства: «Дружина його славна пані, і я впевнений, що вона часто ставить його нещасну голову на місце».
У 1869 р. Академія надала Парменові Забелло (так він почав писатися на італійський лад) звання академіка Імператорської академії мистецтв.
Після повернення до Російської імперії в 1872 р. скульптор жив і працював у Санкт-Петербурзі. Парменові Забілі належать найперші зображення Тараса Шевченка: мармуровий бюст (1869) і бронзовий (1872) для Чернігівського музею; перший у світі пам’ятник письменнику-українцю Миколі Гоголю в Ніжині (1881 р.). П. Забіла в усмішці Гоголя виразив творче кредо письменника: “Определено мне чудной властью… озирать жизнь сквозь видный миру смех и незримые неведомые ему слезы”.
Пармен Забіла, наслідуючи давні традиції іконописців, мав особливість там, де художники ставлять свій підпис, праворуч знизу, ховати автопортрет. І у сонячний день у певній точці огляду відкриває лик п’ятдесятирічного Пармена Забіли. Краї складок вимальовують горбоносий профіль: чоло, губи, борідку. Обриси грані окреслюють масивну, гордовито посаджену голову з непокірним волоссям. М’які тіні модулюють опукле чоло, зачіску, широкі вилиці, глибоко посаджене око. Праворуч вгорі — автограф: «П.Забелло», нижче — дата: 1881г. Цікаво, що тогочасна фотографія портрета Забіли збігається в профіль з тим, який можна побачити, вдивляючись у пам’ятник Миколі Гоголю.
Після важкого захворювання Пармен Забіла перебрався за кордон, до самої смерті він мешкав у Лозанні.
25 лютого 1917 року в Швейцарії скульптор упокоївся.
Старший син Пармена Забелло Георгій Забелло (1862 р. н.) був останнім російським консулом в Італії.
Середній син Пармена Забелло – Левко Забіла (1864 р. н.) був віце-директором департаменту державного земельного майна, батько Наталі Забіли. Онука Пармена Забіли Наталя стала відомою дитячою письменницею, подругою Володимира Сосюри (її він згадував у «Третій роті»); про стосунки Забіли-Сосюри, ляпас, яким вона нагородила поета, Ви знаєте з кінофільму «Сільська вчителька».
Молодший син Євген Забіла (Zabello), 1876 р. н., офіцер, підводник, учасник Першої світової війни, загинув 1918 р. у Петербурзі.
Далі буде…
