-От лишенько-лебедики, куди ж мені пораненого діти? – бідкається Хомівна. – У моїй кімнатці ж тісно, та й якась дієта, лікування потрібні.
-Хомівно, що у тебе за гризота? – не витримую я.
-Та завтра моя однокурсниця з Польщі приїздить. Ми більше 40 років не бачилися.
-А поранений звідки?
-Так вона мені подзвонила: «Везу тобі поранника».
-Сонечко, ти коли прокидаєшся?
-Коли, коли, заколикала…. Рано-вранці…
-Так, що одягаєш вранці?
-Як що? Капці…
-І все?
-Та нє, халат, сукенку
-Ясно, пані, пеньюар або поранник.
-Так це не поранений?
-Ет, Хомівно, це ми з тобою поранені війною.
