У ніч на 26 січня 1918 року (8 лютого за новим стилем) 10 тисячна орда Михайла Муравйова почала червоний терор Києва. При штурмі міста більшовики застосовувалися отруйні гази, провели масовий артобстріл (до 15 тис. снарядів), зруйнували будинок Грушевського. 
Комендант міста Михайло Ковенко оголосив евакуацiю.
Відступали на захід Святошинським шосе – убік Житомира.
За військом вирушили міністри УНР і кілька десятків членів Центральної Ради на чолі з Михайлом Грушевським.
Микола Ковалевський – міністр земельних справ уряду УНР – не зумів евакуюватися. Він мав фальшиві документи і працював продавцем у молочарні на Малій Васильківській, згадував: “У Маріїнському парку, де стояв самітний царський палац, урядував штаб Муравйова і ЧК під проводом завжди п’яного чекіста Полуянова, звозили арештованих киян і тут же їх розстрілювали. Арешти відбувалися без всяких правил – той, хто здавався підозрілим – попадав у ЧК, а Полуянов не робив жодного слідства і давав наказ розстріляти. Червоногвардійці, затримуючи киян, одразу їм дивилися на руки. Якщо рука не мала слідів фізичної праці, це було достатнім доказом, що затриманий був ворогом пролетаріату. 
Число жертв терору сягало щонайменше п’яти-шести тисяч. Київ заплатив дорогу ціну за це перше знайомство з більшовиками”.
І зараз платить дорогою ціною за фразочку: « А росіяни хіба не люди?»
