31 липня 1889 р. у с. Рябухи, Чернігівщина, народився Ілля Микитович Кириченко. Селянський син закінчив слов’янське відділення Ніжинського історико-філологічний інституту (1914). У часи Першої світової викладав латинську, грецьку та російську мови у гімназіях Іваново-Вознесенська (1914—1918).
На заклик уряду УНР повернутися до України відгукнувся: з 1918 р. виїхав до УНР, викладав українську та класичні мови у школах і вишах України (Лубни, Київ), працював перекладачем і редактором наукових творів із різних галузей знань – медицини, біології, ботаніки, фізики, хімії.
За радянців був надто обережним, зміг уникнути арешту та займався професійною діяльністю.
З 1930 року Ілля Кириченко – викладач української мови робітфаку при Українському інституті лінгвістичної освіти, невдовзі на посаді доцента цього інституту викладав українську та латинську мови. З 1931 р. і до кінця життя працював у Інституті мовознавства АН УРСР (у 1938—1955 pp. — завідувач відділу словників); з 1936 р. одночасно викладав латинську мову у Київському університеті (з 1952 — завідувач кафедри класичної філології).
Ілля Кириченко першим уклав «Словник медичної термінології» (Держвидав, 1936).
Кириченко був співавтором академічного постишевського Російсько-українського словника (1937 р.), який виконував завдання партії – «наближення української мови до російської».
Як ви розумієте, співавтори словника не забули знищення мовознавців (мовних шкідників) за рішенням суду СВУ, погром скрипниківських мовознавців – творців словника Голоскевича. Вони створили за висловом Агатангела Кримського «російсько-рОсійський словник».
У 1945 р. Ілля Микитович захистив кандидатську дисертацію «Українсько-російські словники та принципи складання їх» і став одним із упорядників великого Російсько-українського словника за редакцією М. Калиновича, Л. Булаховського і М. Рильського (1948 р.).
У 1951 р. обраний членом-кореспондентом АН УРСР. Засновник і головний редактор «Лексикографічного бюлетеня» АН УРСР (1951—1955).
Ілля Кириченко – автор першого в українській лексикографії перекладного «Українсько-російського та російсько-українського словника власних імен людей» (1954), автор «Орфографічного словника» (1955). Дійсно, перші спроби такого словника ми знаходимо у додатку до словника, укладеного Б. Грінченком (IV т.) Це 15 сторінок хрещених імен людей, де подано реєстр застарілих, зменшувальних імен. У словнику Кириченка зазначені офіційні імена та їхній переклад на російську. Як пише Вікіпедія: «Під керівництвом Кириченка створено перший в українській лексикографії перекладний «Українсько-російський та російсько-український словник власних імен людей» (1954, кілька видань), який запровадив практику перекладу власних українських імен на російську мову (Микита – Никита, Олександр – Александр, Микола – Николай, тощо), а відтак стверджував росіян на думці, що «украинцы – те же русские, только имена портят».
Помер 65-річний Ілля Микитович Кириченко в Києві 13 липня 1955 р. Похований на Лук’янівському цвинтарі.
