Це найганебніша поразка 170-мільйонного СРСР від 4-мільйонної Фінляндії.
Почалося все у серпні 1939 року з укладення Пакту Молотова — Ріббентропа, згідно з яким два хижаки — гітлерівська Німеччина і сталінський Радянський Союз — поділили сфери впливу у Східній та Центральній Європі. Пакт визначив, що Естонія, Латвія, Литва та Фінляндія мали «влитися у братерську сім’ю радянських народів».
У вересні 1939 року Радянський Союз в ультимативній формі запропонував Литві, Латвії, Естонії та Фінляндії укласти «Договори про дружбу та взаємну допомогу», які передбачали окупацію всіх чотирьох країн «обмеженими» контингентами радянських військ і припинення «антирадянської політики».
Три балтійські країни капітулювали перед Сталіним, лише Фінляндія навідріз відмовилася підписати договір. От і вирішив Сталін влаштувати «показову порку» малесенькій країні, яка в 55 разів поступалася за населенням Радянському Союзові.
Штурм (як завжди) розпочали радянські ЗМІ, у газетах щодня повідомляли про «повстання фінських трудящих проти буржуазного режиму», про «робітничо-селянський уряд», нібито створений на південному сході Фінляндії. Сьогодні телевізори замінили газети, але мета незмінна: мозковий штурм електорату.
30 листопада 1939 р. радянські «визволителі» рушили «на допомогу» міфічному урядові. Сталін наказав військам Ленінградського військового округу протягом двох тижнів окупувати Фінляндію. Путін давав своїм головорізам два дні на взяття Києва.
Дехто може зазначити, що фінам добре – у них був Маннергейм. Так-то воно так, але трішки не так. Державники ведуть війни, а переможцями стають політики. У 1918 році 50-річний царський генерал Карл Густав повернувся в Фінляндію, де був приназначений головнокомандувачем фінською армією. Генерал почав творити національну армію (шюцкор), але 28 січня червоні фіни влаштували в Хельсінки державний переворот, утворили «Фінляндську Соціалістичну Республіку» (типу ДиНиРи чи ЛиНиРи). І почалася дуже запекла війна між «червоними» і «білими» фінами. Маннергейм очолив «білих», звідси словечко «білофін». Війна тривала три з половиною місяці.
Уже 15 травня Маннергейм переміг, першим у світі дав гідну відсіч червоним військам. Генерал звик мати власну думку: не поділяв германофільську позицію уряду, вважав кайзера, якого добре знав особисто, «фельдфебелем», а згодом і до Гітлера ставився з презирством, як до плебея та вискочки.
У червні 1919 р. Колчак відхилив пропозицію Маннергейма спрямувати на Петроград 100-тисячну фінську армію в обмін на визнання незалежності Фінляндії («Батьківщиною не торгую!»).
Маннергейм – регент – титул фінського правителя за конституцією XVIII ст. Коли країна стала республікою, влітку 1919 року Маннергейм висунув свою кандидатуру на пост президента. Він зазнав поразки на виборах від лівоцентриста Стольберґа і на 12 років відійшов від керівництва державою. Карл Густав керував Хельсінкським акціонерним банком, заснував «Товариство захисту дітей», очолив фінське відділення Червоного Хреста. У 1931 р. новий президент Реландер запросив 64-річного генерала очолити Раду державної оборони. Немолода людина розгорнула шалену активність на високій державній посаді. Маннергейм був переконаний, що більшовики ніколи не змиряться із незалежністю Фінляндії і при першій нагоді спробують відновити контроль над колишньою провінцією Російської імперії. Він намагався сприяти розвиткові оборонної промисловості у Фінляндії і всіляко підвищувати боєздатність армії. Улюбленим його дітищем стала система довгочасових фортифікаційних споруд на Карельському перешийку, яка стала однією з найпотужніших фортифікаційних ліній у світі, дістала назву «лінії Маннергейма». У 1933 р. сейм зробив його маршалом.
І тільки в день початку Зимової війни 30 листопада 1939 р. парламент поставив Маннергейма на чолі збройних сил. Яких сил? Загальна чисельність його військ складала 300 тисяч осіб, з яких лише 50 тисяч входили до складу регулярної армії, решта – напівпартизанські ополченські формування. Жалюгідна кількість артилерії, панцирної техніки. Фінляндія фактично не мала бойових літаків.
Проти них якщо не перша, то і не друга армія світу: близько 1 млн. військовослужбовців.
Карл-Густав зробив ставку на своїх лижників («летючі загони») і снайперів («зозулі»), навесні на велосипедистів; 40-градусні морози довершили справу фінських куль та клинків. Війська Маннергейм три з половиною місяці чинили відчайдушний опір величезній радянській військовій машині. Зверніть увагу, що війна білофінів у 1918 р. тривала теж 3.5 місяців!
У битві під Суомуссалве у грудні 1939 — січні 1940 рр. було практично повністю знищено 163-тю і 44-ту піхотні радянські дивізії, «визволителі» втратили там понад 27 тисяч осіб убитими та замерзлими, втрати фінів склали 900 осіб. Не числом, а вмінням! У Москві оцінили майстерність командування 44-ї дивізії: комбрига, начальника штабу разом із політруком розстріляли просто перед строєм.
7 січня 1940 р. Сталін створив Північний фронт, на Карельський перешийок безкінечним потоком гнали війська і техніку. За 3,5 місяці запеклих боїв усі смуги лінії Маннергейма було прорвано і шлях на Гельсінки відкрито.
12 березня було підписано радянсько-фінський мирний договір. За ним Фінляндія втрачала весь Карельський перешийок та узбережжя Ладозького озера, деякі райони в Карелії та на Півночі.
Карл Густав мав нагоду потішити самолюбство. Колись його відрахували з військового училища і він дав слово довести всім, що він – справжній боєць. Тепер він переміг тих війських, із якими разом учився.
14 березня 1940 р. Маннергейм підписав останній наказ Зимової війни.
«Солдати! Я воював на багатьох полях, але не бачив ще воїнів, котрі могли б зрівнятися з вами. Я пишаюсь вами так, ніби ви мої діти».
Маршал Ворошилов не сказав своїм підлеглим нічого подібного.
Здавалося б, Сталін переміг у війні. Чому ж ця війна найганебніша поразка СРСР? Фінські війська втратили загиблими 24900 осіб (майже 1 відсоток населення). Червоноармійців загинуло від 150 до 200 тисяч, ще були сотні тисяч поранених і обморожених. Довели, що гасло «своїх не кидають» – фейк, кидають, ще й як кидають!
Через 18 днів після закінчення Зимової війни Карельська АРСР перетворилася на Карело-Фінську союзну республіку. Місцева партноменклатура почала термінове вивчення фінську мову.
«Радянізацію» Фінляндії було відкладено. Хоч і знав Маннергейм ціну Гітлеру, після окупації німцями Чехословаччини він писав у листі до сестри: «Адольфус і керівник його Чека Гіммлер хочуть просто перетворити народи Європи на білих негрів. Ми стоїмо перед кінцем світу!”, але жорсткий тиск Москви штовхнув Хельсінки в німецькі обійми.
А вже 15 червня 1940 р. Червона Армія окупувала Литву, наступного дня — Латвію і Естонію. Державність трьох балтійських країн було ліквідовано і вони були анексовані Радянським Союзом. Очільники цих держав мали надії «якось домовитися», зазирнути в очі Сталіну, їхня капітулянтська позиція дозволила вибудувати міф про «добровільне возз’єднання» цих країн із СРСР. У підсумку вся довоєнна політична еліта Балтії загинула у сибірських таборах, а народи настраждалися за 50 років радянської окупації.
Демократичну Європу глибоко стурбували військова агресія проти Фінляндії та загарбання країн Балтії. Радянський Союз виключили зі складу Ліги Націй, попередниці ООН.
Залишити відповідь