Діалектне руське слово «батура» – башта, вежа, звідси назва міста, що відіграло значну роль в історії України – Батурин. З 1669 року Батурин був резиденцією гетьманів Лівобережної України: Дем’яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи.
Гетьман Іван Мазепа переконався, що Петро I нищить основи державності Гетьманщини, прагнув визволити Україну з-під московського ярма. У жовтні 1708 р. гетьман відправив стародубському полковнику Скоропадському грамоту з викладом причин, що спонукали його до укладення україно-шведського союзу з Карлом ХІІ: «Москва вже давно має всілякі наміри проти нас, — писав Іван Мазепа, — а останнім часом почала відбирати українські міста, виганяти з них пограбованих і доведених до убогості жителів і заселяти своїми військами. Я мав від приятелів таємне застереження, та й сам ясно бачу, що ворог хоче нас — гетьмана, усю старшину, полковників і все військове начальство — прибрати до рук у свою тиранську неволю, викорінити ім’я запорізьке і звернути усіх у драгуни і солдати, а весь український народ піддати вічному рабству. Я дізнався про це і зрозумів, що Москва вступила до нас не заради того, щоб нас захистити від шведів, а щоб вогнем, пограбуваннями і вбивством винищувати нас. І от, за згодою всієї старшини, ми зважилися віддатися в протекцію шведського короля в надії, що він оборонить нас від московського тиранського ярма і поверне нам права нашої вільності…»
Мазепа, Українське козацтво на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком, провідні члени старшини Гетьманщини пішли на відрив від Москви, обрали в союзники молодого й амбітного короля Швеції Карла ХII.
Дізнавшись про перехід Мазепи на шведську сторону Петро І дав наказ своєму коханцю Олександру Меншикову знищити гетьманську столицю.
Оборону Батурина очолив полковник Дмитро Чечель. На пропозицію московитів скласти зброю козаки відповіли, що скоріше вмруть, ніж віддадуть гетьманську столицю супостату. Кілька разів війська Меншикова робили спроби штурму фортеці, але влучний гарматно-рушничний вогонь зводив нанівець зусилля окупантів. Батурин був добре укріпленим, мав потрібний запас провізії та боєприпасів, міг витримати багатомісячну облогу. Але зрадник Іван Ніс видав Меншикову відомості про таємний лаз до фортеці. Московське військо через підземний хід вступило в місто…
І почалася дика московська розправа. Шамбелян короля Карла XII, Адлєрфельд занотував у своєму щоденнику: «Перебили і старих і малих, не оглядаючись на стать та вік… Взяли сорок гармат. Спалили місто і 30 млинів, що стояли на річці Сейм. Все пограбували. Комендант родом прусак був взятий, з ним гірко вчинили»… Шведський історик Фріксель свідчив, що Меншиков наказав розіп’ясти трупи козаків на плотах і пустити їх по річці Сейм, щоб залякати українців. А страх – це і є терор.
Історик Микола Маркевич, писав: «Сердюки були частиною вирізані, частиною пов’язані в одну юрбу мотузками. Помстившись за вчорашнє, Меншиков доручив катам стратити їх різноманітними стратами; військо, скрізь і завжди готове до грабунку, разсеялось по домівках обивательським, і, не розбираючи невинних від винних, винищило мирних громадян, не пощадив ні жінок, ні дітей. Сама звичайна смерть була живих четвертувати, колесувати і на палю садити, а далі вигадані були нові роди мук, саме уяву в жах приводять»…
Історик-мазепознавець Сергій Павленко описав масштаби цієї катастрофи: «жертвами погрому 2 листопада 1708 р. у Батурині стали 5-7 тис. мирних громадян, 6 – 7,2 тис. військовиків, а разом – 11-14 тис. батуринців, сердюків, козаків».
Московські мародери пограбували місто, православні храми. Потім, за наказом Меншикова, карателі спалили всі церкви разом із тими, хто шукав у Бога спасу; зруйнували геть усі будинки крім одного: 
будинок полкового писаря Кочубея (єдина будівля, яку не зруйнували росіяни, бо Кочубей зрадив Мазепу).
Європа не тільки «глибоко схвилювалася», вона здригнулася від такого злочину. Провідні газети Франції — «Gazette de France», «Paris Gazette», «Lettres Historique», «Mercure historique», «Clef du Cabinet» розмістили статті «Страшна різанина», «Вся Україна в крові», «Жінки і діти на вістрях шабель».
Вони писали, що «страшний цар жадібний до крові в Україні… Всі мешканці Батурина, незважаючи на вік і стать, вирізані, як наказують нелюдські звичаї московитів»; «Вся Україна купається в крові. Меншиков показує жахи московського варварства».
Окупантам же «божа роса», вони вважали свою поведінку нормальною і навіть хизувалися цим. У книзі «Журнал, или Поденная записка, блаженныя и вечнодостойныя памяти государя императора Петра Великого с 1698 года, даже до заключения Нейштатского мира (напечатан с обретающихся в кабинетном архиве списков, правленных собственною рукою его императорского величества)», виданій в 1770 році у Санкт-Петербурзі, було написано: «И первых воров Полковника Чечеля и Генерального Есаула Кениксека с некоторыми их единомышленники взяли, а прочих всех побили, и тот город со всем сожгли и разорили до основания, где зело много изменника Мазепы богатства взяли».
За наказом Петра І гетьманську резиденцію перенесено до міста Глухова. Столицю трьох гетьманів, європейський поліс Батурин Росія перетворила на дрібне село, стираючи народну пам’ять.
Та від села до села ходили оборонці нашої історичної пам’яті – сліпі рапсоди й доносили до сердець подробиці Батуринської трагедії:
А в городі Батурині
Мужиків та жінок
У пень сікли да рубали,
Церкви палили, святості да
Ікони під ноги топтали.
Відчуваючи власну відповідальність за збереження національної пам’яті, гетьман Кирило Розумовський замовив знаменитому шотландському архітектору Чарльзу Камерону палац Гетьмана України в Батурині. Будівництво тривало в 1799-1803 р.р. На сьогодні цей архітектурний шедевр в Україні – єдиний збережений на теренах нашої держави палац гетьмана. Прямий нащадок гетьмана Грегор Розумовський подарував палацу оригінальні речі, що належали гетьману Кирилу Розумовському: палаш (довгоклинкова зброя) лейб-компанійський ХVІІІ ст. та Універсал гетьмана Кирила Розумовського про призначення сотником Переволочанським Стефана Лукомського від 9 жовтня 1763 року.
Згодом на Батуринську трагедію відгукнувся Тарас Шевченко:
Я була ще недолітком,
Як Батурин славний
Москва вночі запалила,
Чечеля убила,
І малого і старого
В Сейму потопила.
Я меж трупами валялась
У самих палатах
Мазепиних… Коло мене
І сестра, і мати
Зарізані, обнявшися
Зо мною лежали.
Підготовлено за матеріалами Вікіпедії та інтернет-джерел.
Залишити відповідь