– Воістину: попереджений – значить озброєний і добре, коли є та зброя! – переможно промовляли Хомівна.
– І кого ж ти перемогла, сусідонько?
– Вчителя української. Уяви собі, прийшов малий, мнеться. Потім вичавлює слова, як зубну пасту з пустого тюбику: «Баб, виручай: сходи до школи!»
– І за що це мені честь така? Що вже накоїв?
– Та я нічого… Запитав Петрович: «Що єднає Сковороду та Котляревського?» Я собі скромненько кажу: «Токай!»
– Ясно! Розпустив язицюру, тепер іди, бабо, печи раків. Ну, що пішла. Петрович – молодий, амбітний; сидить в учительській – вікно у нього.
– Так і так, – кажу. А він на мене (так необачно!) Змієм Гориничем дихає:
– Як вам не соромно! Кого ви виховуєте?
– Ой, як мені соромно! Чому ж це мій вишкварок не дав повної відповіді? Чому не сказав, що Григорій Савич змалку чув про вина від батька, бо Сава Сковорода був малоґрунтовним козаком, у мирний час займався шинкуванням і продажем вина у Чорнухах. Смакувати вина міг юний Сковорода у Петербурзі, коли у придворній капелі виконував партії альта в операх, літургіях, на маскарадах. Зрештою, 23-річним Григорій забажав побачити чужі землі, пізнати ширше «коло наук», завербувався до «Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору» під керівництвом генерал-майора Федора Степановича Вишневського. Григорій Савич спеціаліст із заготівлі вин жив і співав у церкві угорського міста Токай. Живучи у Пресбурзі, Офені, Відні, Пешті; подорожуючи Італією та Німеччиною, він не дегустував вин? Там філософ-вегетаріанець, який їв раз на день, привчився смакувати вино королів, короля вин – медовий токай. Це був найдорожчий і рідкісний напій, єдине в світі вино, що виготовлялося з родзинок, Tokaji Essencia (Токай Есенція) – густий бурштиновий солодкий еліксир. Рівень алкоголю в ньому 2-4%.
– 10 жовтня 1750 року з черговим транспортом вина Сковорода прибув до Києва, а звідти — до Чорнухів, де нікого з родини не застав у живих. Знаючи, що Григорій Сковорода любить токай, вірменський тютюн, ранковий чай з лимоном і пармезаном, українські поміщики, у яких гостював великий філософ, вдовольняли його маленькі слабкощі. 
– «Токайського бурштин благословенний» оспівав Вольтер і шанував Іван Петрович. Офіцера-холостяка, прекрасного творця тостів часто запрошували полтавські поміщики в гості. А що за тости без вина? І смакував Котляревський улюблений токай. За зеленим столом продовжували бенкет чоловіки-картяри, попиваючи вино, слухали грайливу оперету «Енеїду», навіть знаходили риси автора в образі Енея. Мені соромно, що Івась не міг вам цього розказати.
Дивлюсь я, як пливе обличчя самозакоханого вчителя і раптом розумію: коли мої батьки йшли на виклик вчителя до школи, було ясно: вчитель завжди прав, бо має багато прав (моя вчителька була парторгом школи, тобто платним інформатором органів); коли я, уже мама, йшла на виклик вчителя, я мовчала (мовчи, глуха, менше гріха); ідучи як бабуся в школу, я чітко знаю: за своїх б’ються до останку. Добре, що Івасик попередив, а ти дала зброю – знання, шкода не сказала всього, що знала.
