Спливло понад 100 років, а ми й донині не знаємо всієї правди про 13 місяців доби Української Центральної Ради та останні її дні (17 березня 1917-29 квітня 1918).
Чому час «Ч» випав на 28–29 квітня? Датою державного перевороту в Україні стали дні проведення «селянської демонстрації проти аграрної політики уряду», як називали Всеукраїнський з’їзд хліборобів-власників.
Німецький посол А.Мумм знав цю дату ще 13 квітня 1918 року, шукав претендентів на керівні посади нової влади в Україні (Іван Луценко, Микола Міхновський, Іван Полтавець-Остряниця, Богдан Ханенко, Євген Чикаленко).
15 квітня Є.Чикаленко занотував у щоденнику: «Скрізь, скрізь гомонять, що от-от німці розженуть Ц. Раду і візьмуть владу в свої руки…»
Стрілецька рада за два тижні до перевороту мала відомості про план повалення Центральної Ради. Командир полку СС Євген Коновалець і губернський комісар Олександр Скоропис-Йолтуховський особисто повідомили Михайлу Грушевському про плани німецького командування — розігнати УЦР й ліквідувати УНР.
На що Михайло Сергійович відповів: «Побачимо, що нам історія покаже!» Тому не зміцнили охорону Центральної Ради та поставили, як звичайно, лише почесні стійки.
23 квітня начальник штабу німецьких військ групи «Київ» генерал Вільгельм Гренер отримав телеграму від Еріха Людендорфа, верховного командувача німецької армії, яка давала свободу дій щодо Центральної Ради аж до її повалення. Німецька військова адміністрація ретельно підготувалася до власного «нейтралітету», розробила детальні інструкції на випадок спротиву УЦР (зайняти всі стратегічні об’єкти Києва, розпочати роззброєння українських військових частин). Проте спротиву не було.
23 квітня представники України, Німеччини й Австро-Угорщини підписали економічний договір, який гарантував інтереси нової влади.
24 квітня Вільгельм Гренер зустрівся з Павлом Скоропадським — нащадком гетьманського роду, генералом, землевласником. Це визначило і форму державної влади — гетьманат, і умови перевороту — власними силами за нейтралітету німецьких військ, і подальші гарантії хлібного експорту з України.
Як годиться, шукати формальний привід не було потреби: його дали мажори з Центральної Ради, відомі за приказкою «Політичні Наші діти запосіли три повіті»: 32-річний есер Всеволод Голубович, 27-річний Микола Любинський і 25-річний красень Олександр Севрюк, якого Михайло Грушевський вважав майбутнім зятем. 
Українська делегація в Бресті-Литовському. Зліва праворуч: Микола Любинський, Всеволод Голубович, Микола Левитський, Люссенті, Михайло Полозов і Олександр Севрюк. Фото: wikimedia.org
За їхнім наказом викрали члена торговельно-економічної комісії УНР і впливового банкіра Абрама Доброго, тримали на конспіративній квартирі і вимагали викуп. Певно, не врахували есерчики, що банкір з початку Першої світової працював з німецькими спецслужбами, офіційно очолюване ним Київське відділення Російського для зовнішньої торгівлі банку з 1918 року обслуговувало німецькі війська в Україні неофіційно Абрам Добрий налагодив організацію скупки харчів, що потрапляти в розпорядження німецького командування. Викрадення обурило командувача німецьких військ в Україні генерала Г. Ейхгорна, фінансових та урядових кіл Німеччини.
Практичним організатором акції був Юрій Гаєвський — директор Адміністративно-політичного департаменту Міністерства внутрішніх справ УНР, права рука очільника міністерства Михайла Ткаченка. Виконав наказ міністра внутрішніх справ М.Ткаченка про виділення охорони й вагону на Харків, не поцікавившись призначенням цього спецтранспорту, Олександр Жуковський.
25 квітня 1918 р. з’явився наказ Г.Ейхгорна про запровадження німецьких військово-польових судів на території України й заборону будь-яких мітингів та зборів, обмеження свободи слова та друку. З приводу втручання німців у справи УНР 26–28 квітня Центральна Рада вела дебати.
28 квітня у стінах Центральної Ради тривало засідання Малої Ради. О пів на четверту дня караул німецьких солдатів, які оточили будинок Педагогічного музею, увірвались до зали засідань зі зброєю з окриками «Руки вверх!» 
Не виконали команди лише Михайло Грушевський і Микола Порш.
Німецький капітан оголосив, що вони мають заарештувати міністрів М.Ткаченка, М.Любинського, О.Жуковського, М.Ковалевського та директора департаменту Міністерства внутрішніх справ Ю.Гаєвського. Затримали присутніх М.Любинського, Ю.Гаєвського, дружину М.Ткаченка та вивели з зали. Решту обшукали, забрали зброю, вилучили документи УЦР.
На протест М.Грушевського ніхто не звернув уваги. Провели обшук у помешканні М.Грушевського, який разом з родиною останні два місяці після зруйнування його будинку жив у приміщенні парламенту.
Опівночі 28 квітня до Михайла Грушевського з візитом прибув військовий аташе Ф. Штольценберг із поясненнями, що причиною обшуків і арештів у стінах Центральної Ради стали з’ясовані факти про причетність до викрадення банкіра Абрама Доброго членів уряду УНР.
Як бачимо, командування півмільйонного угрупування австро-німецьких військ, що зайняло Україну, продемонструвало «нейтралітет» і показало «хто в хаті хазяїн»
Факт викрадення банкіра Абрама Доброго членами уряду УНР став приводом для проведення генеральної репетиції державного перевороту.
Залишити відповідь