Надія

2 жовтня 1904 р. в с. Успенському на Кубані народилася Надія Капельгородська, за чоловіком Кавалерідзе, український сценарист.
Надійка народилася в родині письменника Пилипа Капельгородського. Талановита дівчина закінчила гімназію та драматичну студію при Лубенському міському театрі (1919), була актрисою Полтавського музично-драматичного театру ім. М. В. Гоголя, виступала в ансамблі «Жінхоранс». Вийшла заміж, власне, все як у людей.
Надія Пилипівна Капельгородська була солісткою народного ансамблю Василя Верховинця, який брав участь у зйомках фільму «Коліївщина» у 1932 році. І треба ж було такому статися! Побачила Івана Кавалерідзе – і запалала вогнем бажання, йому було 45, їй – 28. Ну, то що, що у нього букет жінок, гурт законних і позашлюбних дітей?! Кажуть, перша дружина – від Бога, друга – від кортячки, третя – від чортячки, про четверту навіть не заїкаються. А їй, Надії Капельгородській, судилося стати четвертою дружиною Івана Кавалерідзе, який називав себе «українцем із ложкою крові грузинського князя».
Надія кинула чоловіка – і стала останньою дружиною маестро, його музою. У 1934–1941 рр., Іван працював режисером на Київській кіностудії «Україн-фільм», а вона знімалась у його фільмах «Коліївщина», «Прометей», «Наталка Полтавка».
Добрі стосунки склалися у її чоловіка з батьком; тесть і зять були земляками та майже ровесниками — Кавалерідзе на п’ять років молодший. Та весною 1938-го в Полтаві письменника Пилипа Капельгородського, НКВС арештував. Його одразу розстріляли, але сім’я про це узнала в кінці 1950-х.
Коли почалася радянсько-гітлерівська війна, Іван Кавалерідзе був на зйомках у Карпатах. Надія з племінницею Нонною Капельгородською (дочкою брата) лишилися в Києві. Після загибелі брата на війні Надія Капельгородська удочерила Нонну. Довго вона нічого не чула про Івана, восени 1943-го вони зустрілися. Жили в Києві на Брест-Литовському проспекті, між Політехнічним інститутом і кіностудією ім. Довженка. Від пропозиції Уласа Самчука виїхати на Захід родина відмовилася.
Наступного року влаштувався науковим працівником Академії архітектури.
Та органи не давали спокою. З’ясувалося, що середній брат Володимир Кавалерідзе, ґрунтознавець, очолював дослідницьку установу в Житомирі при німцях і емігрував до Латинської Америки. Там приймав у своїй оселі під час гастролей хор імені Вірьовки, писав братові листи до Києва. Словом, проблем із органами не бракувало…
Після війни Кавалерідзе довго піддавали перевіркам, не давали роботи, а київська кіностудія виселила зі службової квартири. Майстра прихистила Любов Гаккебуш у своєму помешканні на Великій Житомирській, 17. Нарешті Івану Кавалерідзе удалося влаштуватися старшим інженером до Академії архітектури УРСР. Він продовжував брати участь у конкурсах, виставляючи пам’ятники І. Карпенка-Карого, Т. Шевченка, О. Дундича, в Запоріжжі поставив пам’ятник Кірову.
Надія Капельгородська з 1958 р. друкувалась у журналі «Барвінок», вийшли друком її дитячі книжки: «Зірочка», «Петро Запорожець».
У 1961 році вона написала сценарій художнього фільму «Повія» за романом Панаса Мирного. Іван знімав цей фільм, у головній ролі – Людмила Гурченко.
Оселилися вони у дерев’яному будиночку на Андріївському узвозі, мали скромні меблі, просте залізне ліжко. Звідти Кавалерідзе ходив пішки на Бессарабку, там за виставочним залом на Великій Васильківській була його келія-майстерня. Знайомі Івана Петровича відзначали його ерудованість, життєрадісність, гостинність, дар вселяти в кожного віру в свої сили. Він завжди виглядав елегантно, стежив за собою, був вимогливим до одягу. Щоб штани мали стрілку, у транспорті їхав стоячи.
Надія Пилипівна померла 27 листопада 1984 р. в Києві. Похована на Байковому кладовищі.