30 (18) липня 1863 р. до Київського цензурного комітету міністром внутрішніх справ Російської імперії Петром Валуєвим надіслано таємний циркуляр про обмеження видання книг і заборону викладання в школах українською мовою, відомий як (Валуєвський указ). 20-го липня опубліковано циркуляр міністра внутрішніх справ.
– Літо, спека, а міністр внутрішніх справ чомусь вдався до питань мови, культури. З якого то дива? – не розуміла Хомівна.
– Бачиш, імперія саме тоді закінчувала розгром Січневого польського повстання 1863-го року. Конфіскували землі поміщиків Польщі, Литви, Білорусі, які допомагали повстанцям. В Україні взялися за недільні школи. Недільні початкові школи в Україні з’явилися у 1859 році, бо за законом початкова школа дозволялася «мовою інородців». Школи відкривали поміщики-українці для своїх селян. У Києві члени «Старої громади» власним коштом орендували приміщення для шкіл і гуртожитків, самі викладали, писали підручники. Очолив написання та видання книжок для недільних шкіл професор Микола Костомаров. З усієї України надсилали гроші – зібрали 4 тисячі рублів. На той час були написані й видані «Граматка» П. Куліша, «Буквар» Т. Шевченка. Понад сто букварів прислав Шевченко громадівцям у Київ. Уже в 1861 було понад 60 шкіл.
Після Валуєвського циркуляру всі недільні школи заборонили, видання та створення підручників припинили. У 1866 р. українською мовою не було видано жодної книжки.
– Отак «старший брат» дбав, щоб українець блямовним дебілом став?
– Виходить так. Дісталося й нашим одвічним друзям. У Литві вийшла адміністративна заборона видавати литовську продукцію латинкою (лит. spaudos draudimas). Заборонялось друкувати, імпортувати, поширювати або володіти будь-якими публікаціями латиницею, а кирилицею – прошу пана, навіть заохочували користуватися.
Влада Російської імперії вдалася до жорсткої політики русифікації й у Польщі, витіснення польської мови та польської національної культури в адмініструванні, освіті, культурі. Замість назви «Польща» впровадили термін «Привіслінський край»
– Отакої, як зараз окупант мило називає обстріли «кавроває пакритіє»? Значить у кожному повстанні крайня – освіта й мова? Після Листопадового 1831-го закрили університети й ліцей, після Січневого 1863-го – дісталося мові видань.
– Тільки не всі здалися.
– Отже, була наша відповідь Чемберлену?
– Таки була… Павло Чубинський написав гімн «Ще не вмерла Україна»; художники почали писати українські пейзажі, портрети осіб у національному одязі. Нарешті нащадки полковницьких і гетьманських родів допомогли Іллі Рєпіну створити картину – відповідь не турецькому султанові, а царю-батюшці та на Валуєвський циркуляр.
– Слухай, тут би історичні, батальні картини творити! – знайшлася Хомівна.
– Ой, сонечко, не з нашим щастям
-А шоо, талантів не бракувало…
– А що таланти без грошей, без державної підтримки? Сама бачиш, де нині наша культура… Були українці, які замовляли історичні полотна нашим художникам.
– А наприклад?
– Наприклад, генерал Михайло Драгомиров замовив Миколі Пимоненку картини «В похід» та «Повернення з походу».
От подумай: хто провідний ілюстратор історії Польщі?
– Звісно, Ян Матейко
– А звідки він брав кошти на інтер’єри, одяг, на платних акторів?
– Не знаю.
– Це велика любов до історії Польщі графа Тарнавського, який оплачував поїздки, оренду приміщень, зброї, пошиття костюмів. У нього були спеціалісти, професори-історики, які навчали Матейка, консультували його; шукали акторів для позувань.
– Оппаньки, як усе складно!
– Українські поміщики, нащадки гетьманських родів допомогли Іллі Рєпіну створити його енциклопедію «Запорожці». Запрошували до себе художника на кілька місяців, утримували його, терпіли його «скверний» характер, надавали свої бібліотеки, колекції, самі позували…
– Значить, картину робили у складчину?
– Виходить, її треба шанувати, як гімн дружби, любові, тяглості поколінь.
– Слухай, я оце ляпнула – і подумала: Наша відповідь Чемберлену – кукіш. А у відповідь на що?
– Сонечко, був такий британський політик Джозеф Чемберлен, за ініціативою якого Британія у 1927 році у відповідь на антибританську радянську пропаганду…
– Що? Висловила глибоку стурбованість?
– Ні, розірвала торгові угоди з СРСР. 
А малюючи відповідь Керзону (не Чемберлену), радянці поцупили ідею з картини Іллі Рєпіна. Зображені: Будьонний, Риков, С. Каменєв, Калінін, Радек, Красін, Бухарін, Л.Каменєв, Чичерін, Троцький, Раковський, Дем’ян, Литвинов, Сталін, Зинов’єв; ж.«Красный перец», 1923, № 6, с.7. карикатура «Большевики пишут ответ Керзону».
Залишити відповідь