8 грудня 1919 р. Найвища рада Паризької мирної конференції (члени Антанти) ухвалила «Декларацію Верховної Ради союзних і об’єднаних держав з приводу східного кордону Польщі», яка встановила «лінію Керзона» між східним кордоном Польщі та УНР: від Гродно на Ялівку-Немирів-Брест-Литовськ-Дорогуськ-Устилуг, на схід від Грубешова через Крилів і на захід від Рави-Руської та на схід від Перемишля до Карпат, що юридично затвердило анексію Польщею таких українських етнічних земель, як Холмщини, Підляшшя, Лемківщини та Посяння. Так у нашій історії та мові з’явилися слова «лінія Керзона», «закерзоння», утворені від прізвища міністра закордонних справ Великобританії Джорджа Керзона, який запропонував умовну демаркаційну лінію, як можливий кордон перемир’я у війні між більшовицькою Росією і другою Польською республікою під час польсько-радянської війни 1919—1920 рр.
«Керзонову лінію» з поправками на користь СРСР встановлено як німецько-радянський кордон у договорі між Німеччиною й СРСР 28 вересня 1939 р.
Востаннє «Керзонову лінію» прийнято з поправками на користь Польщі, як польсько-радянський кордон на Ялтинській конференції (лютий 1945 р.), санкціоновано договір між СРСР і Польщею 16 серпня 1945 р.