19 жовтня 1851 р. у Харкові помер від сухот 40-річний актор Карпо Трохимович Соленик (Солёник, Соляник, Соленин) – один із фундаторів національного українського театру, «перший актор-українець».
Шляхтич, син титулярного радника, повітового землеміра народився 7 червня 1811 р. у м. Лепель (Білорусь). Хлопчик отримав домашню освіту, в 1829 р. поступив на факультет математичних наук університету м. Вільно.
За часів Польського повстання 1831 р. університет співчував повстанцям, тому багатьох студентів арештували. Імовірно, що Карпо Соленик теж був арештований і висланий до Харківського університету. Втім, перемогла любов до театру: Карпо не подав документів до вишу, а влаштувався суфлером у трупі німця Іогана Штейна. Через кілька місяців пані удача посміхнулася: під час антрепризи в Курську один із провідних акторів дуже запив, і Карпо Соленик запропонував його замінити. Дві вистави за один вечір, дві важливі ролі! Гадаєте, Карпо зазубрив ролі? Не зовсім: він імпровізував, грав експромтом – «гнав отсебятину, дав характер», отримав оплески. Так у 1832 р. Карпо став актором епізодів. У 1835-му трупа Штейна розпалася: кращі актори утворили трупу Людвига Млотковського. Настав зірковий час Соленика!
Невисокий, повнуватий чоловік із великою головою, густим чорнявим волоссям, мав великий рот і насмішкуваті очі. Він заворожував публіку глибокою й осмисленою грою. Соленик з успіхом грав у світовому (в п’єсах В. Шекспіра, Ф. Шіллера, в комедіях Ж. Б. Мольєра) і російському (Хлестаков, Бобчинський, Осип у «Ревізорі» М. Гоголя) репертуарі, проте вершиною акторської майстерности, що принесла йому славу, були ролі в українських п’єсах. Він не мав суперників у ролях Стецька, Потапа, Шельменка («Сватання на Гончарівці», «Бой-жінка», «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Виборного, Возного і особливо чумака Чупруна («Наталка-Полтавка», «Москаль-Чарівник» І. Котляревського), в яких за оцінкою глядачів (у тому числі й Т. Шевченка) був кращий за М. Щепкіна. Він виступав у Курську, Києві, Воронежі, Полтаві, Одесі, Вознесенську, Кишиневі, Катеринославі. Але його улюблене місто – Харків, новий театр. Карпо Соленик став найбільш оплачуваним актором у трупі: отримував 2 400 рублів та 2 бенефиси за рік. У Харкові Соленик придбав будинок.
Уже в 1836 р. найпопулярнішого актора провінції Карпа Соленика запросили на сцену столичного Олександринського театру; М. Гоголь хотів бачити його в ролі Хлестакова у виставі «Ревізор». К.Соленик відмовився від столичної сцени, залишився в Україні. 19 квітня 1836 р. в Петербурзі відбулася прем’єра «Ревізора», на якій був присутній цар. Щепкін грав роль Городничого. М. Гоголь не зміг знайти гідного актора на роль Хлестакова.
У 1837 р. імператор з нащадком і двором здійснював Всеросійський огляд військ у Вознесенську. К.Т.Соленика запросили в Вознесенськ у складі трупи Єрохіна зіграти перед першими особами разом із М.С.Щепкіним. Роль Хлестакова в «Ревизорі» виконував Карпо Соленик. Це був зірковий час Соленика! Публіка була в захопленні від його гри. К.Т.Соленика знову запросили на столичну сцену. Якщо М. Щепкін, якого українці викупили з кріпацтва, радо переїхав до Москви, то дворянин Карпо Трохимович Соленик двічі відмовився від пропозиції перейти на російську імператорську сцену й залишився в Україні. «Ні, – відповів Карпо Трохимович, – я українець: люблю Україну і мені шкода розлучатися з нею».
Після успіху у Вознесенську К.Т.Соленик 1838-1839 рр. працював на сцені Кишинівського театру, але не міг довго без Харкова – повернувся.
У серпні 1840 р. Соленик виступав на ярмарку в Лубнах, де його побачив Євген Гребінка. Три дні підряд поет ходив на вистави Соленика і написав: «Він скрізь оригінальний, скрізь хороший без натяжок, гра його благородна і природна».
Йшов якось Соленик весняним Харковом повз будинок акторської родини Протасових, побачив свою колегу, старшу дочку актора називали «Протасова-перша». Дівчина сумно зітхала біля вікна:
– Одружимося? – запитав Г. Протасову.
– Одружимося! – почув відлуння.
Того тижня 1841 року одружилися, переїхали до Курського театру, але без Харкова не зміг: 1843 року вони повернулися.
20—22 липня 1845 р. Т. Шевченко, перебуваючи в Ромнах на Іллінському ярмарку, був присутній на виставах, в яких брав участь Карпо Соленик. Молодий, успішний, але хворий на туберкульоз. Коли від цієї хвороби помер друг Осип Дранше, Карпо призвичаївся зазирати в пляшку, не бажав учити ролі. Все частіше хворів, його вистави відміняли.
19 жовтня 1851-го на 41 році життя Карпа Соленика не стало. Багатолюдний похорон, плач, стогін музики. На малиновій домовині вінок із лавру та мирту.
Пройшли роки, але ніхто не подбав про памятник чи хоч хрест… І треба ж було прийти на могилу актора запорізькому козакові, фанату Карпа Соленика. Своїм коштом козак поставив акторові хрест із написом українською.
Во имя Тріипостасного Бога-отца, Сина и святого Духа здѣсь погребено тѣло раба Божія Карпа Трофимовича Соленика знаменитого малороссійскаго актера, которому этотъ крестъ поставилъ запорожскій козакъ А. И. Стратоновичъ.
Дивися з неба, Солениче,
Як криво серце чоловіче:
Як ти, колись на світі жив,
Та щиро публиці служив,
То публика тобі живому
Квітки кидала як солому.
А вмер артисте-небораче,
То й байдуже! Ніхто не баче,
Що прах лежить твій без хреста.
Пора, бач, гулькнула не та:
Тепер вже стала Украіна
Порожня, буцім домовина.
