Сухар Іван народився 27 липня 1935 р у с. Омельник Оріхівського району Запорізької області.
Де широкий степ, де річеньки три,
Там пасе Правда молоді вітри.
Та ще б’є в набат, щоб народ вставав,
Та зове хлоп’ят до козацьких лав.
Син селян Потапа Стефановича та Параски Омелянівни Сухарів (п’ята дитина з шести) народився після голодомору, пережив війну. Тато загинув на війні, мати-колгоспниця билася, мов чайка при дорозі. У Оріхові він закінчив середню школу, після служби в армії у Мелітополі одержав диплом садівника і повернувся до рідного села. Працював Іван Потапович агрономом, садівником.
Хороше, як тіло ломить втома
Після праці на своїй землі,
Хороше, як ти у себе вдома
Хліб насущний маєш на столі.
Як на власному твоєму полі
Є котедж, і сауна, й ставок,
А над вічністю твоєї долі
Диктатурний не висить дрючок.
Не мав Іван Потапович ні сауни, ні ставка, а замість котеджу на власному городі мав курінь, де любив спати на сіні, на старенькому кожусі. Мав поет вірну дружину та трійко дітей: двох синів Михайла й Петра та доньку Ольгу.
До світанку першим у селі вставав, городик і худобу доглядав; росяні трави збирав, знався на виготовленні ліків, ароматної абрикосівки (самогон-морелівка).
Вечорами на баяні грав, власних пісень співав. Ночами ткав свої пісні та мелодії до них. Іван Потапович уклав 50 пісень про голод і війну, записав спогади земляків.
Золотава осінь землю обійма,
У холодних росах очерет дріма.
Дощик іде, плеще довкруг,
Яблука в саду бух тай бух.
Друкував поезії у місцевих газетах.
Не байдужий до рідної історії, долі України Іван Сухар багато читав. За це зазнав доносів добродіїв, брежнєвських психушок.
Так Іван Сухар виспівав 5 збірочок поезій. Видав Іван Потапович збірочки «Летіли орли з чотирьох вітрів», «Заплакана доля», «Ой заграло наше море», «Вічні сурми». З 1989-го року щотижня приїздив до Запоріжжя на засідання “Просвіти”, дарував свої збірочки поезій, власноручно написані ноти своїх пісень, пучечки цілющого зілля. Остання книга Івана Потаповича «Розкуття» стала посмертною.
26 лютого 1999 р. годинник життя Івана Сухаря зупинився на цифрі 63.
Чи зробив життям я щось хороше,
Чи пройшов порожняком, ніяк…
Через болю льодяну порошу
Ти була для мене, як маяк.
Дні скотились яблуками з гілки
І сховалися в забудь-траву.
Притулюсь щокою до долівки,
Думкою світами попливу.
За минулого, за далиною
Вартовим стояти я не звик.
Перед сходом сонця і тобою
Простелю у майбуття рушник.
Покладу на тому рушникові
У степах позбирані зірки,
Співи мами, рідні колискові
І селянську долю на віки.
Залишити відповідь