Один із засновників кубофутуризму в Україні, художник Олександр Богомазов народився 7 квітня 1880 р. у слободі Ямпіль на Сумщині. Дитя рано лишилося без матері, всім опікувався татко. Батько – бухгалтер, служив на Янківському цукровому заводі Харитоненка і дослужився до купецького статусу, був чоловіком чесним, порядним і вбачав сенс у професії, яка б давала шматок хліба. От Олександр Богомазов і здобув освіту в сільськогосподарському училищі в Херсоні. Наполегливий і цілеспрямований Олександр мріяв про живопис, тому проти волі батька у 22 роки поступив до художнього училища в Києві. Його учителями були І. Селезньов, О. Мурашко, М. Пимоненко. В училищі він познайомився з колегами: Олександрою Екстер, Олександром Архипенком та Аристархом Лентуловим.
Через участь у страйку студентів Богомазов вилетів із училища. Та живопису Олександр не кинув: працював у приватних майстернях К. Юона та Ф. Рерберга, учився в приватній студії С. Світославського. У 1907 р. Богомазов відновився в училищі Ф. Рерберга в Москві, яке відвідував і Казимир Малевич.
У 1908 році після півтора років художніх студій у приватних школах Москви Богомазов разом із друзями-художниками Олексою Грищенком і Володимиром Денисенком поїхали в Крим на етюди. Кримські роботи він уперше виставив.
Свої кримські роботи Олександр послав батьку і попросив його про фінансову допомогу, щоб поновитися у Київському художньому училищі, а потім перевестися до Петербурзької академії мистецтв. Костянтин Федорович Богомазов написав у листі до сина від 21 вересня 1908 року: «Подивившись твою кримську мазню, я зовсім занепав духом і думав: Боже мій, невже він така нездара; невже його гріхи, гордощі, самолюбство, непослух перед батьком і босяцькі лінощі(…), наклавши на очі зовнішні і внутрішні таку вульгарну, брудну завісу, що він не бачить, який він жалюгідний і смішний своєю мазнею і претензією на щось нове. Лжа володіє твоєю рукою і твоїми почуттями, і якщо ти не зізнаєшся собі в глибині власного сумління, що ти пішов негідною дорогою, сповненою помилок, оман, гріхів, страшного ледарства та інших мінусів, то ти ні до чого путнього не доберешся, і вийде з тебе моральний босяк. Це жахливо».
І все-таки батько вирішив дати сину останній шанс і поставив умови: «Але, бажаючи востаннє допомогти тобі матеріально, я погоджуся тільки за умови дотримання тобою наступних правил:
1. Молитися вранці і ввечері, як моляться усі православні християни.
2. Перед їжею і після, – так само, як всі ми, – молитися.
3. Ходити зі мною до церкви.
4. Не ходити по гостях.
5. Нікого не приймати в себе.
6. Весь час в училищі працювати, а якщо читати, то не більше однієї години перед сном.
7. Не приносити до мене в дім і не читати ж*дівських та інших лівих газет.
8. Не займатися політикою.
9. Самому прибирати свою постіль і чистити одяг, оскільки у нас одна прислуга.
10. В пости їсти пісну їжу.
11. Питати моєї згоди у разі започаткування будь-якої справи.
12. І повна щирість у всьому».
Олександр Богомазов на ці умови не пристав, він вчився і заробляв на життя сам. Мовчазний, стриманий Богомазов віддавався живопису та викладанню. Він викладав у Київській школі для глухонімих, Вищому початковому училищі в Нагорному Карабасі, комерційному училищі в Золотоноші, київській художній школі-майстерні друкарства, залізничній трудовій школі Будаєвки. Це допомагало утримувати дружину та маленьку дочку, але забирало здоров’я, хворого на туберкульоз художника. Паралельно Олександр Богомазов працював ілюстратором газет «Киевская мысль» і «Киевская искра». За завданням редакції побував у Фінляндії (1911 р.), серед привезених робіт малюнок тушшю «Біла ніч. Фінляндія». 
Завдяки Екстер у 1908 р. Богомазов брав участь у виставці «Ланка», організованій нею разом із Д. Бурлюком і М. Кульбіним.
У 1913 – 1917 рр. Богомазов захопився кубофутуризмом, у 1914 р. (разом з Олександрою Екстер) мистецького об’єднання «Кільце» в Києві художник показав 88 твори живопису та графіки, по суті це його перша персональна експозиція. Написав Богомазов теоретичний трактат «Живопис та Елементи» (1914).
Після 1920 р. художник звернувся до спектралізму. У 1922-1930 рр. був професором Київського художнього інституту. 
Як не дивно, Олександр Богомазов мав одну-єдину музу, Ванда Монастирська була вірною дружиною. 
Вона терпляче зносила все, навіть кубізм у портреті, про який поет сказав: «Что за мода! Ведь такой жены портрет – Повод для развода».
Олександр Богомазов ніколи не скаржився, мовчки робив свою справу. П’ятдесятилітнім він помер від туберкульозу 3 червня 1930 р. у Києві; похований на Лук’янівському цвинтарі.
Його вдова та дочка залишалися в тому ж домі на вул. Смирнова-Ласточкіна. Після смерті Олександра Костянтиновича Богомазова було створено Громадський комітет зі збору коштів та увічнення його пам’яті. У цей час у вдови не було грошей навіть на матерію, щоб покрити труну, адже Ванду Вітольдівну, викладачку Київського інституту пластичних мистецтв, скоротили незадовго перед смертю чоловіка. Вона залишилася разом з неповнолітньою дочкою без засобів до існування, але ніхто цим не поцікавився. Всі зібрані комітетом кошти були передані на будівництво літака «За Владу Рад» і на культурну роботу в колгоспі за місцем народження художника. І хоча всього через кілька місяців після смерті роботи Богомазова поїхали у складі «Виставки зразкових творів мистецтва СРСР» до Венеції (1930) і Цюріху (1931). Практично відразу після смерті О. Богомазова було викреслено з історії радянського мистецтва, настали 33 роки заборони та забуття.
У час окупації Києва німці примусово виселили Ванду Вітольдівну з будинку. Вона завантажила всі картини, малюнки та документи чоловіка на кравчучку й повезла їх за 15 кілометрів до родичів у Святошине. Після боїв вона все повернула назад. І в 60-ті роботи Олександра Богомазова зберігалися в квартирі дружини просто згорнуті в рулон…
Залишити відповідь