Г. Вороний – віртуоз математичного аналізу.
Рід Вороних мав старовинне козацьке коріння. Сімейні перекази згадують про далекого пращура – осавула, який охороняв фортецю, що була на місці теперішньої Воронівки, біля Ічні.
Історія донесла нам ім’я Якова Вороного – чумака, який зібрав грошей, придбав пагорб над Удаєм у Журавці і зайнявся селянською справою. Серед нащадків Якова був обер-офіцер Яків Вороний; його син Феодосій Якович Вороний (1837 – 1910) – педагог, член «Старої громади», народжений у с. Журавка.
Георгій Феодосійович Вороний народився 16 (28) квітня 1868 року в містечку Журавка колишньої Полтавської губернії. Освіту здобув домашню, потім у чотирикласній чоловічий Бердянській гімназії, де батько був директором. Випускний 5-ий клас – у Прилуцькій гімназії. Великий вплив на захоплення юнака мав викладач математики Іван Володимирович Богословський. У характеристиці Георгія Вороного-гімназиста зазначено: «При чудових здібностях має, незважаючи на свій молодий вік, досить розвинутий розум і надто серйозну любов до навчання, з усіх предметів гімназичного курсу здобув знання дуже добрі, а в математиці, до якої має особливу прихильність і покликання, здобув знання визначні з низки учнівських успіхів в математиці». У 1884 році видатний математик і педагог, професор Київського університету В. Єрмаков видавав «Журнал елементарної математики», в якому читачам було запропоновано тему: «Розкладання многочлена на множники на основі властивостей коренів квадратного рівняння». Гімназист Георгій надіслав до редакції твір і статтю, яку журнал надрукував.
Після закінчення гімназії Г. Вороний вступив на математичне відділення Санкт-Петербурзького університету. Упродовж 1885 – 1889 рр. Георгій Вороний вів записи в щоденнику. Про навчання Г. Вороний писав: «… Прокидаюсь я о 5-ій ранку і відразу берусь за Математику… Що за чудова наука! Хоч і дуже багато формул, але всі вони настільки симетричні, що легко запам’ятовуються… Я багато, дуже багато працював і впевнився, що здатний працювати, а також, здається, встиг у цьому переконати інших. Я знаю, я твердо вірю, що на ґрунті вченої діяльності і тільки на ньому я знайду своє щастя… Я не поет, не знаю того натхнення, яке описують поети, але я знаю хвилини не самовдоволення, не гордості, – все це приходить потім, – а моменти, коли розум цілком охоплює ідею, яка раніше, наче м’ячик, вислизала. Тоді я забуваю, що я існую…»
Оскільки ні рекомендації В. Єрмакова з університету, ні лист Григорія Ґалаґана не сприяли отриманню стипендії, тому студентові довелося підпрацьовувати: він був позаштатним учителем у Петергофській прогімназії, бігав по хатках, даючи приватні уроки явно не найкращим учням. Стипендію він отримав тільки на четвертому курсі. «…Доти я тільки терпів. Терпів на уроці від учня, який вимучував мене своїми лінощами, а потім приходив додому, падав знеможений на ліжко і думав: коли ж кінець?!.. Сидів без копійки, не мав інших перспектив, крім осоружного уроку, жив у вологій холодній кімнаті, про яку згадую, як про кошмар…» Умови життя (холод, голод, недосипання) спричинили низку хвороб: нирки, шлунок…
У щоденнику розповіді про думки та почуття: про канікули у Журавці, поїздки до маєтку Ґалаґанів у с. Сокиринці неподалік від Журавки: до сусідів у село Богдани, де жила кохана Ольга Крицька. Так вже велося, що Вороні на чужих полях дітей не засівали, були однолюбами. От і наполягав татко не морочити Ольгу чеканням, одружуватися й купатися у почуттях. Та Георгій не бажав дівчині злиднів, тому записав у щоденнику: «… Ще раз роблю собі операцію – стискаю своє серце і їду до холодного й суворого Петербурга… До нової весни я загорнувся у свою броню і, наче уві сні, буде вважатися мені це літо, ті крихти щастя, що так часто змушували битися моє серце… Досвід минулого року зміцнив мої сили, і стримувана спочатку творчість так і рветься назовні, і я впевнений, що багато нового принесе мені Петербург».
1889-ий рік був багатим на події. Георгій Вороний блискуче склав випускні екзамени, захистив дипломну роботу про числа Бернуллі і залишився при університеті для підготовки магістерських екзаменів. Академік Д. О. Граве у своєму щоденнику писав: «Георгій Вороний — геніальний український математик. Він під час свого перебування в Петербурзькому університеті займався з гідним подиву успіхом кубічною областю і в цій області зробив геніальне відкриття. Він узагальнив на кубічну область алгоритм неперервних дробів, що дає алгебричні одиниці в квадратичній області. Це узагальнення марно шукали з часів Ейлера протягом ХІХ століття усі найвидатніші математики. Вийшов таким чином алгоритм Вороного».
Цього ж року він одружився зі своєю коханою Ольгою Крицькою, яка на все життя стала йому вірним другом і добрим помічником.
У 1894 р. захистив магістерську дисертацію на тему «Про цілі числа, залежні від кореня рівняння третього ступеня» і був обраний професором Варшавського університету, де вивчав ланцюгові дроби. У Варшаві у Вороного навчався Вацлав Серпінський. У 1897 р. захистив докторську дисертацію на тему «Про одне узагальнення алгоритму безперервних дробів», удостоєну премії імені Буняковського. З осені 1898 також обіймав посаду декана механічного факультету Варшавського політехнічного інституту. Але багатства це не принесло: пішли свої діти, його сестра Надія Єрмакова рано стала вдовою і Георгій взяв на матеріальне забезпечення її сім’ю з десяти дітей.
Уже тоді наукові праці Георгія Вороного сучасники визнали геніальними. А відомі «діаграми Вороного» сьогодні широко використовуються фахівцями багатьох галузей знань (в робототехніці, біоінженерії, кристалографії ) практично в усіх країнах Європи, у США, Канаді, Японії, Австралії, Гонконгу, Новій Зеландії тощо. В Англії вивчення діаграм Вороного передбачено шкільними навчальними програмами. У м. Сеулі (Південна Корея) діє дослідницький центр з діаграм Вороного.
У 1905—1907 рр. університет і Політехнічний інститут у Варшаві закрили. Професорів цих вишів (серед них — і Вороного) було направлено до Новочеркаська для створення там Донського політехнічного інституту, близько року він виконував там обов’язки декана механічного факультету. У 1907 році був обраний членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук. Восени 1908 року заняття у Варшавському університеті поновилися, Вороний повернувся у Польщу. Навантаження стало ще більшим, бо він залишився єдиним професором. Вороному довелося викладати новий курс математичного аналізу. З цього курсу він уклав підручник, який було надруковано у Варшавських університетських відомостях у 1909—1911 роках.
Г. Вороному сорок років, він успішний визнаний учений, має чудову дружину, п’ятеро дітей (шоста померла немовлям), але не має здоров’я – жорстокий біль уклав його в ліжко, але лікувати хворобу жовчного міхура за кордон не поїхав, на літо перебрався в Журавку. Навіть у ліжку працював. Архів Вороного, родичі вченого передали до Інституту рукописів Національної бібліотеки України імені В.Вернадського.
Георгій Вороний страждав від загострення хвороби, він помер 7 (20) листопада 1908 р. у Варшаві Згідно з останньою волею вченого поховали у Журавці; забальзамоване тіло зберігалося у спеціальному склепі.
Батько Г. Вороного не зміг пережити смерті сина; через рік біля склепу Георгія Феодосійовича виріс горбок могили Феодосія Вороного. За радянців склеп було знищено і тіло вченого односельці перепоховали в могилу його батька Феодосія Вороного.
Сини, які бачили муки батька, поклялися стати лікарями.
