Інтелектуальна еліта, а не народні маси, – двигун історії, – стверджував Мирон Корду́ба – український державник, історик, письменник, ворог номер один для радянської влади.
2 березня 1876 р. народився у с. Острів (Тернопільська обл.). Батько Михайло – священик, мати – Емілі Кордуба (дівоче прізвище Любович), донька священика. Закінчив М. Кордуба Академічну гімназію у Львові (1893), навчався на філософському факультеті, спочатку у Львівському (1893-1895), пізніше – у Віденському (1895-1898) університетах.
У 1894 р. слухав лекції Михайла Грушевського і потрапив до невеликого числа справжніх учнів. У 1895–1896 рр. М. Кордуба навчався у Відні, там захистив дисертацію на тему «Історія і відносини в Галицькому князівстві XIII ст.», одержав у Віденському університеті звання доктора філософії.
Поліглот, принципова, дещо сувора, маломовна людина з тонким почуттям гумору і унікальним умінням розповідати анекдоти; мав безліч роботи і хронічну нестачу коштів.
Мирон Кордуба вів майже спартанський спосіб життя: вранці обливання холодною водою, кава і пішки на роботу. Обід і робота за бюрком (стоячи). Їжею не перебирав, але їв регулярно. Палив, але мало.
Мав дружину – невтомну помічницю Євгенію Кордубу з Цегельських, чотирьох дітей (старший син помер у дитинстві, Роман – інженер-електрик (Німеччина), дочка Клавдія – фармацевт (США), донька Стефанія Білинська-Ольшанська з Кордубів. Онуки Борис Білінський – лікар світової слави, його «Онкологія» – перший україномовний підручник з фаху, Андріяна Огорчак – інженер-механік.
Вивчаючи документи, М. Кордуба проникав у таємниці дипломатії різних канцелярій і країн. На перше місце ставив княжі канцелярії, якщо йдеться про ХІІІ ст., «козацька» (гетьманська), канцелярії польських і угорських королів і воєвод (М. Кордуба працював у різних архівосховищах, обстежував колекції Кракова, Відня, Венеції, Бухареста, Москви).
Після проголошення ЗУНР 1 листопада 1918 р. М. Кордуба був консулом Західно-Українського посольства у Відні. 1929 року вченого запросили до Варшавського університету, як професора східноєвропейської історії, там у 1937 році він став професором історії України. Після повернення з Варшави, у 1940 році, М.Кордуба працював у Львові, в університеті, професором історичного факультету.
Автор низки ґрунтовних праць («Південно-Західна Україна», «Територія і населення України», «Етнографічна територія України», «Історія Холмщини і Піддяшшя»), статей («Маркіян Шашкевич», «Про історичну повість», «Шевченко як краєзнавець і археолог» та ін.).
Збирав матеріали до історично-географічного словника Галичини.
1938 вийшла його праця «Що кажуть нам назви осель?», в якій подано першу класифікацію українських топонімів.
Перекладав українською мовою твори Гі де Мопассана і Й. Гете.
Після звільнення Львова від німецької окупації М.Кордубу запросили у Львівський університет, призначили виконувачем обов`язки професора історії України. Він викладав історію України і читав спецкурс “Історія Галицько-Волинського князівства”.
У цей час більшовицькі структури в університеті влаштували суд над концепцією історії України М.Грушевського. М. Кордубі запропонували тему: “Буржуазно-націоналістичне висвітлення історії стародавніх часів, зокрема Київської Русі, у М.Грушевського”. Але М.Кордуба виголосив доповідь: “Михайло Грушевський як дослідник княжої доби історії України”, у якій назвав його одним з найвидатніших істориків України та шкодував, що вченого критикують його земляки-українці.
Після цього М.Кордуба припинив наукову діяльність. Мужність і відданість науці коштувала вченому дорого: моральний терор, приниження, цькування довели до того, що під час роботи у бібліотеці ім. В.Стефаника.
30 квітня 1947 р. у нього стався інсульт.
2 травня того ж року у Львові вчений помер. Поховали М.Кордубу на Личаківському цвинтарі.
Його нащадки мешкають у штаті Огайо, м. Парма.
Залишити відповідь