– От слухай сюди! На кожному кроці чую про необхідність автокефалії, а ось написано: «5 травня 1920-го року в Києві проголошено автокефалію Української православної церкви». Як так сталося? – мітингує Хомівна.
– Сонечко, охолонь! 5 травня 1920 війська Директорії УНР та польські війська взяли Київ. І в цей єдиний український день у Києві, Всеукраїнська церковна рада проголосила автокефалію.
14-30 жовтня 1921 року в Києві відбувся Перший Всеукраїнський Церковний Собор, що підтвердив автокефалію УАПЦ, проголошену Всеукраїнською Православною Церковною Радою 5 травня, і вписав її до канонів УАПЦ, як одну з головних засад.
– Стій! А як було з єпископами, митрополитом?
– Складно було: московська церква жодного єпископа не надіслала, жодним словом не обізвалася. Та наші пращури згадали старий звичай передачі святості через рукостискання… і обрали митрополита Василя Липківського.
– Угу, згадала. Так от чому ти так детально розповідала, хто на своїх раменах ніс домовину Тараса! Князі: нащадок Володимира Великого Михайло Старицький; нащадок Гедеміна Тадей Рильський; нащадки гетьманів: брати Жемчужникови, Віктор Забіла. Вони ж передавали Шевченку свою святість! Як я раніше не дотумкала?
